Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
question author 3 години тому: «Коли ми посварилися, я так злилася що він в повідомленні просив помиритися, казав що дуже любить і сумує (ми живемо в різних містах), я відповіла, що це точно кінець і він відповів»
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 7 годин тому: «Если я правильно Вас поняла, Вы и хотите отношений, и боитесь. Это не лень, не “неопределённость характера”, не инфантильность. Это глубокое внутреннее противоречие, из-за которого»
Наталия Горская
Наталия Горская 14 годин тому: «Мелисса, очерёдность запросов тут важно изменить. НЕ "я хочу найти парня, чтобы не чувствовать себя одинокой". А сначала- "я хочу чувствовать себя Собой, с которой мне хоро»
Питання від: dontwanttotell Вік: 19

одночасно хочу і не хочу друзів

доброго дня! Така проблема: немаю друзів з 9 класу школи (колишній подружці дехто щось на мене сказав, чого я не робила, і вона перестала зі мною дружити) з тих пір мені тяжко будувати стосунки з людьми. Страшно втрачати людей, що вони мене покинуть. Зараз я на 1 курсі і у мене зовсім немає друзів. Цей семестр у нас було дистанційне, хоча цілий вересень ми мали навчання в аудиторіях. І мене дуже сильно лякає факт, що після канікул дистанційка закінчиться. Дома мені комфортно, а там тяжко, відчуття ніби люди навколо душать мене своєю присутністю.
Я вчуся в Києві, а живу на Волині, й той місяць очного навчання мені дуже важко дався, бо я дуже сумувала за сім‘єю, а їздити на кожні вихідні додому було довго і втомлювало мене.
Стосунків з одногрупниками я не наладила, друзів не знайшла. Одногрупники у мене середні такі, не погані й не супер класні, але справу з ними мати можна і я намагалася, але тяжко, не виходить. І я хочу друзів мати, хлопця може колись, але не хочеться починати спілкуватися, це дуже тяжко перейти цей бар‘єр у спілкуванні, тому я просто ховаюся від цього, уникаю. А коли вже наважуюся кудись піти, наприклад з одногрупниками, то я мовчу, а як вирішую щось сказати, то думаю, що бовкнула якусь таку дурницю дурну.

Так-от, моє питання, як «захотіти» мати друзів? Як вийти з зони комфорту? Розумієте, я собі подобаюсь, моя особистість мені подобається, але відкритися комусь тяжко.
Вподобали: 1 з 1
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Доброго вечора.

Розкажіть, будь-ласка, що Вам заважає впевнено почуватися при спілкуванні з однолітками? Чому боїтеся "бовкнути дурницю"? Чи критикували Вас у дитинстві, чи часто самі себе критикуєте?
...
Доброго дня! Ви пишете, що така ситуація у Вас з 9 класу школи. Але, навряд чи одна людина, навіть, якщо вона близька подруга, може нанести на стільки важку душевну травму, що "закрилося" бажання загалом з кимось спілкуватися... Як на мене, у Вас надзвичайно високий рівень "прив'язки" до близької людини, яку Ви починаєте сприймати надміру відкрито та довірливо... Звідси той блок, який зараз є. І він з'явився для того, щоб вберегти вас від болю та розчарувань... Але повторюсь, як на мене, проблема глибша... І стосується вона, як мені здається, намагання ідеалізувати і людину, і близькі стосунки... Як до Вас ставляться Ваші батьки?

Ответ отредактирован автором 29-12-2021 16:36:07

...
Доповнення від автора питання ·
У мене, коли щось хочу сказати. зразу думки з‘являються, що типу зараз сказу якусь дурню і вони з мене посміються, насміхатимуться з мене. Про критику в дитинстві не пам‘ятаю, чесно кажучи, а зараз сама себе можу покритикувати, то за оцінки(не без допомоги батьків), то за вчинки, то деколи навіть за зовнішній вигляд.

Батьки можна сказати, що ставляться до мене добре, люблять. Я до них зверталася з цією проблемою, але вони не можуть зрозуміти мене, мама каже, що це дурня, що я накручую себе. Але знаєте, їм як ніби все одно, що я вже декілька років сиджу дома, ні з ким абсолютно не спілкуюся. Вони цим пишаються типу, бо інші ходять «шляються», а я у них типу молодець, слухняна. насправді ні, я просто гнию вдома, і я вже звикла.
цитата:
а я у них типу молодець, слухняна. насправді ні, я просто гнию вдома, і я вже звикла.

Можлмво, Вам не вистачає досвіду спілкування з людьми, тому Ви непокоїтесь через те, що можете щось не так зробити або сказати. Це явище у психології має назву соціальної тривожності.
Але гадаю, що якщо ви, наприклад, спробуєте запросити когось на прогулянку, то переконаєтесь, що більшість Ваших страхів не виправдають себе, і оточуючі насправді не ставляться до Вас так само суворо, як Ви - до себе.
...
Ви пишете "зараз сама себе можу покритикувати, то за оцінки(не без допомоги батьків)".." і додаєте "...я у них типу молодець, слухняна. насправді ні, я просто гнию вдома, і я вже звикла...". Як на мене, причина, як я і припустила, криється у стосунках з батьками... Маленька дитина ще не вміє ні аналізувати, ні захищати себе, і коли батьки надміру вимогливо ставляться до надбань дитини, наприклад, у тому ж навчанні - на рівні підсвідомості формується надміру критичне ставлення до себе. Адже дитині дуже потрібна батьківська любов і формується поняття, що любити мене можна лише тоді, коли я стану ідеальною, буду відповідати якимось конкретним вимогам... А оскільки бути ідеальним у цьому світі ні для кого неможливо, формується почуття невпевненості у собі, відторгнутості, страх, що я не така, недостойна і таке інше... Це закладається на рівні установок та поведінкових моделей у дитинстві і потім несвідомо керує поведінкою людини вже у більш дорослому житті... І найбільш насторожують слова про те, що Ви вже звикли... Тобто, змирилися з тим, що не маєте свого життя... А це вже - зупинка в розвитку людини вцілому... Як на мене, потрібна повна трансформація внутрішніх дитячих установок...
...
Доповнення від автора питання ·
дякую за відповіді! гадаю сама я з цим не розберуся і мені варто звернутися до психолога в реальному житті
Як на мене, ви міркуєте правильно. Тим паче, що зараз так само ефективно можна зробити повну трансформацію своїх дитячих установок в онлайн режимі...
...
Доброго дня, dontwanttotell.
цитата:
Розумієте, я собі подобаюсь, моя особистість мені подобається

Цікаво, а що саме Вам у собі подобається?

цитата:
Про критику в дитинстві не пам‘ятаю, чесно кажучи, а зараз сама себе можу покритикувати, то за оцінки(не без допомоги батьків), то за вчинки, то деколи навіть за зовнішній вигляд.

А це речення суперечить Вашому попередньому твердженню. Помітно, що Ви проектуєте критику самої себе на інших людей.

цитата:
як «захотіти» мати друзів?

цитата:
І я хочу друзів мати, хлопця може колись

Ну так, як Ви звернулися сюди із цим запитанням, це вже означає, що Ви хочете друзів. Інший момент, що у Вас існують внутрішній бар'єри, які заважають Вам це реалізувати.

цитата:
немаю друзів з 9 класу школи (колишній подружці дехто щось на мене сказав, чого я не робила, і вона перестала зі мною дружити) з тих пір мені тяжко будувати стосунки з людьми.

Припускаю, що ця ситуація вплинула на Ваші теперішні переживання і було б добре її пропрацювати разом із спеціалістом: посумувати, погніватися та відпустити.

цитата:
це дуже тяжко перейти цей бар‘єр у спілкуванні

Розумію. Вашій внутрішній маленькій дівчинці страшно і, перш за все, було б добре, якби Ви почали будувати стосунки у безпечному середовищі (наприклад, разом із психологом), а потім перенесли цей позитивний досвід на найближче оточення. Таким чином, Ви повернете базову довіру до світу.

цитата:
Я до них зверталася з цією проблемою, але вони не можуть зрозуміти мене, мама каже, що це дурня, що я накручую себе. Але знаєте, їм як ніби все одно, що я вже декілька років сиджу дома, ні з ким абсолютно не спілкуюся. Вони цим пишаються типу, бо інші ходять «шляються», а я у них типу молодець, слухняна. насправді ні, я просто гнию вдома, і я вже звикла.

Цей момент також дуже важливий. Ви засвоїли модель "хорошої дівчинки" і, по суті, прийняли їхню установку "Не приналеж", що також відіграє свою роль у Ваших теперішніх труднощах.

цитата:
гадаю сама я з цим не розберуся і мені варто звернутися до психолога в реальному житті

Цілком підтримую Ваше рішення і радію такій Вашій усвідомленості. Бажаю Вам удачі! :)

Ответ отредактирован автором 29-12-2021 17:40:44

...
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.
Хочете зараз безкоштовно поставити питання психологу онлайн?