Як справитися з низькою самооцінкою?

Не так давно, я помітила, що ставлю інших людей вище за себе. Боюся заговорити з людьми, які в чомусь перевершують мене, адже відчуваю себе негідною їхньої компанії, наче ми з різних соціальних груп. У мене присутні проблеми з мовленням. Часто, при розмові я запинаюся, обдумую чи доречно говорити певні речі, багато приховую, адже вважаю це занадто особистим, щоб розказувати комусь. Хоча мої однолітки легко про це говорять і вміють красиво виражати свої думки. У мене ж так не вдається. Коли я розмовляю мене ніхто не слухає, всім наче всеодно на мене, таке відчуття, що на все, щоби я не говорила, людям буде всеодно. Тому я весь час мовчу, у мене немає друзів. Почала помічати все більше негативного ставлення до себе. Від друзів, однокласників і учителів. Багато хто з них ставиться до мене зверхньо, без належної поваги, а єдина людина зі школи, з якою я спілкуюся просто підвищує свою самооцінку на моєму фоні. Адже навідмінно від мене, з нею всі спілкуються і всі її люблять. Я завжди повинна сама проявляти ініціативу в розмові, хоча і так ніхто мене не слухає. Знаю, що я досить нудна людина, моє соціальне життя неактивне(весь час сиджу вдома). Невпевнена, коли саме у мене почалися проблеми з самооцінкою, можливо в 8 класі, коли всі дівчатка, подорослішали і стали самостійними швидше за мене(за мене все вирішувала мама, багато чого не дозволяючи). Через це я пережила булінг зі сторони однолітків. Практично на всіх уроках я відчуваю себе невпевнено, адже вчуся хоч і непогано, але я тугодумна людина, до мене все доходить не зразу. Я досить загальмована, не тільки в навчанні, але й у соціальних ситуаціях (можливо через брак живого спілкування?) Немає таких тем, які люблять обговорювати мої однолітки, в яких я розбираюся. Через це почуваю себе білою вороною. Те, чим я цікавлюся дуже відрізняється від того, чим цікавляться мої однолітки, я боюся, що мене не зрозуміють, або засміють через мої вподобання. Тому не відкриваюся людям. Ще одне, що я помітила: я завжди стараюся догодити людям і роблю так, як буде краще для них, мовчачи про свої потреби. Я досить терпляча і замість того, щоб виразити своє невдоволення, виберу гніватися мовчки, що зовсім не вирішує проблему. Важко дивитися в очі людям, завжди, коли проходжу повз однолітків опускаю погляд і боюся дивитися на них. Не вмію контролювати емоції і виражаю їх, коли це не доречно. Що з цим робити? Чи низька самооцінка спровокувала всі ці проблеми? Якщо так, то як мені з цим справитися? Дякую наперед за відповідь.