як пробачити рідній матері її байдужість

Мої батьки розлучилися і коли мені було 7 років я покинула маму і вирішила жити з татом (точніше з його батьками, оскільки сам тато майже завжди був за кордоном і мав іншу сім\'ю). Молодша сестра сестра залишилася жити з мамою, але фактично її виховува бабуся (мамина мама). В ті часи спілкування з мамою відбувалося через листи, кілька раз вона приїжала до мене. Коли мені випивнилося 15 років я пішла вчитися. Мама й надалі майже не підтримувала зі мною спілкування. Могла привітати з Днем народження і то не завжди. На фоні того, що подрузі, з якою я жила, мама дзвонила тричі на день, а моя мені навіть раз в місяць не дзвонила - було боляче. Але я звикла, що її, як мами, у мене немає. Я не відчувала до неї материнських почуттів. Пізніше я потрапила в лікарню і мама почала дзвонити, дізнаватися як здоров\'я. Я була холодною. Але з кількома такими дзінками я вирішила дати нам шанс відновити спілкування і відкрила для неї своє серце, я сама потягнулася до неї. Проте мама зникла (не буквально, перестала мені дзвонити). Після цього мені було ще більше боляче, ніж раніше. Адже до того я змирилася, що мама є десь далеко, але не в моєму житті. Але коли вона дзвонила, я подумала, що от зараз ми будемо спілкуватися як мама з дочкою, я потягнулася до неї, сама їй дзвонила. Але це було тимчасово....виходить, що мама була поруч тільки коли в мене були проблеми зі здоров\'ям, можливо вона пееживала за моє життя. Але коли все наладилося, вона знову віддалилася. Але ж я уже потягнулася....і було боляче. До сьогоднішнього часу ми бачилися кілька раз, але по більшій мірі завдяки моїй сестрі (сестра жила в одному селі з мамою і коли я приїжджала до сестри - бачила і маму). Тоді я знов подумала, що можна наладити контакт. Але коли я намагалася притулитися до неї, вона реагувала холодно, наче некомфортно себе почувала, наче не знала як мені відповісти. Під впливом алкоголю мама завжди вибачалася переді мною, казала, що вона погана мама для мене. Інколи я могла їй подзвонити, але розмова теж була холодною, не такою, яка має бути з мамою. Вона не приїхала на моє весілля, сказавши, що не має фінансової змоги і не знає як поводитися біля тата і інших родичів, з якими я жила. І я вирішила, що більше не намагатимуся наладити близькі відносини з нею. Що вона буде для мене просто біологічною матір\'ю.
Але може в цьому є моя вина? може вона тримає на мене образу, що я її покинула? або мама вважає себе винною переді мною за те, що майже не спілкувалася зі мною всі ці роки, як мама з дочкою? а може просто мама звикла жити без дітей і не хоче нічого налагоджувати, бо їй комфортно як є?
Не дивлячись на те, що я ніби звикла до того, що мами не було в моєму житті, я не відпустила цю образу і говорю на цю тему зі слізьми на очах.
Допоможіть відпусти мені цю образу. Образу до мами, якій не потрібна і не цікава власна дитина.