Проблеми з дружиною

Вітаю! Моя проблема у відносинах з дружиною. Спробую описати дуже стисло, бо боюся тексту буде чимало.

По-перше, вона дуже лінива. Більшість часу проводить лежачи на ліжку і дивлячись у телефон. У нас двоє дітей, якими вона майже не займається. Старшим (6 р.) не займається взагалі, він ніби не її, при цьому це по суті із самого його народження. Він повністю на мені, а вона може за день жодного разу до нього не підійти. Молодшим (3 р.) займається трохи більше, принаймні робить необхідне - кормить, миє, іноді гуляє. Але крім цього, дитина предоставлена сама собі і дружину ніби й не цікавить, де вона і що робить. Вийшло таке розділення - старший ніби мій, а молодший - її. Хоча я намагаюся приділяти увагу обом, але це важко, бо старший завжди потребував багато уваги, нічого не може робити сам, а молодший більш самостійний. До того ж мені ще треба працювати. Працюю я вдома, весь час як на полі бою. Старшого воджу в садік, але тільки на пів-дня, і то не завжди. Мені важко, зосередитись на роботі, чи кар\'єрі, не можу, і при цьому я весь час спостерігаю як вона відпочиває у своєму телефоні. Не знаю як її ще не мутить ще від нього, я б від нудьги вже здурів, весь час так лежати. Не тільки вдень, ще й вночі до піздна сидить, а потім розказує, як вона не виспалась. Часто буває що малий вже встав і бігає десь, а вона спить. Іноді може вдень лягти. Коли молодший спав вдень - вона обов\'язково спала з ним. Тобто у відпочинку собі не відмовляє взагалі. Про те, щоб приготувати поїсти мені - і мови не йде, прибиранням також не займається принципово (аргумент, що це "не її квартира", або вона їй не подобається). Так, у нас є конфлікт на тему того, де жити, але ж це не привід лягти і нічого не робити (чи діти, сім\'я теж не її?), до того ж коли ми жили там, де вона хотіла - вона вела себе так само, хіба що іноді, дуже рідко, прибирала. Справдливості заради, час від часу вона готує, але небагато і нерегулярно, більшість часу ми шукаємо, що поїсти, самостійно.

Коли я висказую їй претензії - починається скандал, вона звинувачує мене в дусі "сам дурак", часто несправедливо, так що ніби я ще й винуватий в кінці, і потім деякий час веде себе ще гірше.

І при цьому вона ніби вважає себе головною в домі. До моєї думки не прислухається, розмовляє командним тоном. Часом говорить принизливі речі, про мене або моїх родичів. Щоправда, це вона любить і про інших також, переказувати плітки і принижувати інших - одна з її улюблених справ). Але я вже боюся з нею розмовляти, бо завжди дуже висока вирогідність почути щось "приємне".

Звісно, якоїсь любові чи довіри між нами бути не може. Добре якщо не сваримося, а якщо спілкуємося - це свято. Голове, що я не розумію - що у неї в голові? Вона справді вважає, що так себе поводити - це нормально? Або думає що такій принцесі, як вона, можна все? А що як я не витримаю і піду з дому? Вона не думає, як проживе з двома дітьми? А якщо б мені вдалося піти разом з дітьми, чи такий варіант вона не розглядає? Раз чи два ми були вже близькі до того, принаймні на словах, і здається в неї настрій "та якось проживем". Тобто якась така легковажність, і пошевелити пальцем задля збереження сім\'ї вона не збирається. Хоча я думав, що для неї сам факт сім\'ї дуже важливий як "галочка", що "життя вдалося". Я не хотів би розходитись заради дітей. Старший і так вже розуміє, що мамо з татом ворожують, а я б хотів, щоб діти жили у щасливій сім\'ї.