Батьки закордоном

Так вийшло, що мої батьки переїхали у Канаду, ще задовго до війни. Переїхали по роботі, але зараз вже у процесі отримання громадянства і повертатися точно не планують. Я спочатку планувала знайти спосіб, як до них переїхати, але потім вийшла заміж і чоловік захотів залишитися в Україні. Раніше вони їздили до нас кожен рік, але потім прийшов ковід, а потім ще і війна. Під час війни я залишалася в Україні, щоб бути разом із чоловіком, а з батьками останній раз бачилася чотири роки тому. І від цього дуже боляче, в них тепер там, у Канаді ціла сім'я, туда ще переїхали, як біженці, майже вся родина відчима, а я відчуваю, що я трохи окрема. Мама постійно їздить до двоюрідного брата та нянчиться з його дітьми, називає їх онуками. А в мене поки що дітей немає, а якщо з'являться, боюся, що вони для мами не будуть настільки близьки, як діти двоюрідного брата. А останнім часом мама ще і захворіла досить тяжко, її хвороба вражає суглоби і тому вона погано ходить( Я думала весною організувати наше з батьками побачення хоча б десь у Європі, але мама не хоче, спираючись на хворобу. А летіти у Канаду надто дорого, і в нас зараз немає таких грошей. Я відчуваю як з часом все менше і менше стає близькість з мамою і ми зараз стали майже як знайомі або приятельки. Але дуже хочеться відчути знов цю близькисть. Як прийняти тот факт, що можливо я побачу маму вже зовсім нескоро, а є ймовірність, що хтось з нас помре раніше, ніж виникне така можливість. Бо вона вже не молода, а в мене може прилетіти ракета, а ця клята війна схоже ще дуже надовго.