Батьки закордоном

Я відчуваю як з часом все менше і менше стає близькість з мамою і ми зараз стали майже як знайомі або приятельки.

Запевняю Вас, Ліна, що це нормально, коли Вам вже 30 років, цей проіес називається "сепарацією", але здається Ви досі до нього не готові, бо щось пропустили свого часу...може недоотримали материнської любові, коли батьки були ще поруч? А може отримавали її дуже багато свого часу і тепер не хочете дорослішати (психологічно) та проходити сепарацію? Бо щось важливе втрачається.

Але дуже хочеться відчути знов цю близькисть.

Про це говорить ця Ваша фраза?

Ліно, вітаю. Ви питаєте, як прийняти «факт, що можливо я побачу маму вже зовсім нескоро, а є ймовірність, що хтось з нас помре раніше».
Дуже боляче, коли не має можливості бути поряд з рідними людьми. І мені здається, що у вас є сумніви, чи правильно ви зробили, що послухали чоловіка і залишилися жити в Україні. Можливо, ви шкодуєте, що не наполягали на від'їзді. Якби ви тільки знали, що обставини, над якими ви не владні, так сильно змінять ваше життя не на краще. Зараз ви б хотіли бути закордоном, мати більше можливостей мандрувати по світу, вільно пересуватися туди, куди вам хочеться. Зараз ви відчуваєте наче в пастці. Самі обмеження та постійний страх, що життя може перерватися в будь яку мить. А ви мало вспіли зробити з того, про що мріяли.
У вас зараз дуже багато важких переживань. Це й ненависть до ворога, злість на владу, яка не подбала про мирне життя своїх громадян. Українці живуть в постійному стресі. І це нормально зараз хотіти бути поряд з мамою. Для кожної людини, скільки б років їй не було, материнські обійми дають тепло, підтримку і хоч на мить почуття безпеки. Тому ваше бажання побачити рідненьку цілком закономірне в цей час.
Поки що вам не потрібно приймати факт, що ви не побачитися. Ви обидві живі і це означає, що зустріч може відбутися. Можливо не так скоро, як вам того хочеться. Але шанс все ж таки є.
Вам потрібно навчитися витримувати обмеження. Доросла людина тим і відрізняється від дитини, що вона усвідомлює – деякі події потрібно чекати, докладати зусиль, щоб бажане стало реальністю, але й мати мудрість - життя не завжди відповідає нашим очікуванням. Так, це важко і боляче. Але якщо ви подивитися на своє життя назад, то обов’язково згадаєте, що ви вже неодноразово справлялися, коли щось йшло не за вашими планами.
Коли вам дуже важко, то не стримуйте сліз, плачте за тим, чого зараз досягти не можете, плачте за тими мріями, які не виповняться. Коли людина втрачає якісь можливості, перспективи, вона переживає горе. Без оплакування горе неможливо пережити.

Відредаговано автором 27-02-2023 20:35:15

Добрий вечір. Яке у вас питання до психологів сайту?

З приводу сепарації, не думаю що тут саме про неї. Бо жити з батьками це те чого однозначно не хотілося би. А ось бажання бачитися з рідними людьми думаю нормальне в будь якому віці, хоч в 30, хоч в 40, хоч в усі 50.
Але сепарація це ж не означає, що треба стати один одному взагалі чужими людьми і не бачитися багато років окрім як по Скайпу? Багато дорослих людей час від часу ходять до батьків, спілкуються з ними і.т.п І це неможливо, коли вас розділяють тисячи кілометрів. Є відчуття що вони навіть з двоюрідним братом зараз ближче, аніж зі мною, тому що він і його родина теж в Канаді

Може й так, не про неї. Але бажання жити разом не завжди корелюється з відсутністю сепарації. Не все так просто.
То це про образу на матір? У Вас є потреба в емоційній близкості з нею, а у мами такої потреби нема? Вона замінила Вас кимось іншим? Хтось став ближчий за Вас? Двоюрідний брат?

Мама постійно їздить до двоюрідного брата та нянчиться з його дітьми, називає їх онуками. А в мене поки що дітей немає, а якщо з'являться, боюся, що вони для мами не будуть настільки близьки, як діти двоюрідного брата.

Тоді це дуже схоже на ревнощі.

В мене взагалі із всіх близьких, кого я хоч якось любила залишився один чоловік. Усі інші або закордоном, або в інших містах України (

А це про почуття самотності?

Доброго дня, Ліно!

Як прийняти тот факт, що можливо я побачу маму вже зовсім нескоро, а є ймовірність, що хтось з нас помре раніше, ніж виникне така можливість. Бо вона вже не молода, а в мене може прилетіти ракета, а ця клята війна схоже ще дуже надовго.

Мені здалося, що проблема набагато глибша, ніж сум за батьками. В цілому вона може мати такий вигляд - як прийняти той факт, що реальність така незадовільна? Саме реальність з усіма складовими - війною і постійною небезпекою, вкрай обмеженими можливостями, віддаленістю батьків і втратою того тепла від них, на яке раніше розраховували, відчуттям самотності і невпененості в завтраньому дні.

Отже, потрібно визнати, що на сьогодні Вам бракує здатності адаптуватись до кризового перебігу подій. На додачу до існуючих, потрібно знайти нові для себе цілі і сенси. Віднайти доступ до ресурсів, як всередині, так і зовні. І ЖИТИ. За можливості, повноцінно, наскільки дозволяють обставини.

Ліна, Ваше желание видеться с родителями вполне естественно.

, в них тепер там, у Канаді ціла сім'я,

По какой причине эта расширенная семья в Канаде не может собрать Вам деньги на билеты, чтобы Вы полетели к ним?

і в нас зараз немає таких грошей

У вас таких денег может и не быть. А для их заработков это не такие уж и большие деньги.

Відредаговано автором 01-03-2023 09:59:04