Життя ніби не має сенсу

Вітаю! Перед тим хочу зазначити, що я ходила до 2 психологів, до першого майже 3 місяці, а до другого близько 2 місяців, але від обох залишилися лише негативні спогади. Я гадаю, що мені тики потрібен психолог, бо сама я справитися не сильно можу, але мене починає нудити, коли я думаю, що мені ще раз доведеться розказувати про своє дитинство, замість того, щоб поговорити про нагальні проблеми, які мене зараз таки тривожать.

Почну з того, що у мене друзів, товаришів, приятелів немає вже дуже давно. Саме коли почався перехідний вік, всі друзі якось і позникали, хоч у мене й ніколи не було їх багато. Попри те, у мене були онлайн друзі, але то було не те. Зараз я на 2 курсі і саме цей семестр є першим очним у моєму житті. Я відчула, що таке жити одній, не мати нікого близького, знайомого у чужому місті. Одногрупниці якось сформувалися у групки, подружилися, а мені щось не щастить, обидві дівчини, з якими я пробувала товаришувати кинули універ) Трохи пробувала спілкуватися з ще однією дівчиною, але не цікава вона мені, ніхто з них не припадає мені до душі, немає спільних інтересів. Тому я вирішила пошукати когось не з універу і познайомилася з хлопцем з того міста онлайн. Він виявився досить цікавим і мені дійсно хотілося з ним спілкуватися. Він хотів зустрітися, погуляти, але я боялася, що якщо він побачить мене наживо, то не захоче зі мною товаришувати. Взагалі дивна річ, коли я спілкуюся з кимось, хто мені абсолютно не подобається, то мені хоч і страшно, але голос впевнений, а коли хтось подобається, то я починаю заїкатися, голос трусяться, інтонація скаче, я не знаю, про що говорити, як відповісти. Саме того я й боялася. Власне, я так з ним і не зустрілася, і ми перестали спілкуватися. Це є найстрашнішим для мене, коли з мого життя йдуть файні люди. Здебільшого через цей страх втрати і своїх емоцій після цього я і не намагаюся створити ні з ким близькі стосунки, а, власне, чи вмію я їх створювати взагалі?

Інша проблема це моя сім‘я. Атмосферу у моїй родині можна назвати тоталітарним режимом. Мати контролює все, навіть дрібниці, переживає через ВСЕ, нав‘язує цей страх мені. Мама каже, що я їй нічого не розповідаю, але коли ти ділишся з нею переживаннями, будь-чим таким - це вмить викликає агресію і скандал.