Життя ніби не має сенсу

Question

Вітаю! Перед тим хочу зазначити, що я ходила до 2 психологів, до першого майже 3 місяці, а до другого близько 2 місяців, але від обох залишилися лише негативні спогади. Я гадаю, що мені тики потрібен психолог, бо сама я справитися не сильно можу, але мене починає нудити, коли я думаю, що мені ще раз доведеться розказувати про своє дитинство, замість того,  щоб поговорити про нагальні проблеми, які мене зараз таки тривожать. 

Почну з того, що у мене друзів, товаришів, приятелів немає вже дуже давно. Саме коли почався перехідний вік, всі друзі якось і позникали, хоч у мене й ніколи не було їх багато. Попри те, у мене були онлайн друзі, але то було не те. Зараз я на 2 курсі і саме цей семестр є першим очним у моєму житті. Я відчула, що таке жити одній, не мати нікого близького, знайомого у чужому місті. Одногрупниці якось сформувалися у групки, подружилися, а мені щось не щастить, обидві дівчини, з якими я пробувала товаришувати кинули універ) Трохи пробувала спілкуватися з ще однією дівчиною, але не цікава вона мені, ніхто з них не припадає мені до душі, немає спільних інтересів. Тому я вирішила пошукати когось не з універу і познайомилася з хлопцем з того міста онлайн. Він виявився досить цікавим і мені дійсно хотілося з ним спілкуватися. Він хотів зустрітися, погуляти, але я боялася, що якщо він побачить мене наживо, то не захоче зі мною товаришувати. Взагалі дивна річ, коли я спілкуюся з кимось, хто мені абсолютно не подобається, то мені хоч і страшно, але голос впевнений, а коли хтось подобається, то я починаю заїкатися, голос трусяться, інтонація скаче, я не знаю, про що говорити, як відповісти. Саме того я й боялася. Власне, я так з ним і не зустрілася, і ми перестали спілкуватися. Це є найстрашнішим для мене, коли з мого життя йдуть файні люди. Здебільшого через цей страх втрати і своїх емоцій після цього я і не намагаюся створити ні з ким близькі стосунки, а, власне, чи вмію я їх створювати взагалі? 

Інша проблема це моя сім‘я. Атмосферу у моїй родині можна назвати тоталітарним режимом. Мати контролює все, навіть дрібниці, переживає через ВСЕ, нав‘язує цей страх мені. Мама каже, що я їй нічого не розповідаю, але коли ти ділишся з нею переживаннями, будь-чим таким - це вмить викликає агресію і скандал.

Алла Веленко · Answer

Доброго дня Віко!
Як на мене, Ви несвідомо у заголовку до свого допису, висловили основну свою життєву проблему "Життя ніби не має сенсу". І тоді одразу стає зрозумілим, чому всі "походи" до психологів не принесли ніякої користі. Коли у людини неправильно сформований світогляд, вона несвідомо намагається шукати основну підтримку в людях, тим паче, близьких. Це як поставити коня позаду воза і хотіти, щоб віз поїхав. Тоді, як справжня підтримка базується на правильному ставленні до самої себе. Ви втратили повністю відчуття сенсу, тому що до цього були повністю налаштовані такий сенс мати від рідних та близьких людей. І чим сильніше цього прагнули, тим більше ставало боляче... Адже, не отримували того, чого хотіли... І через це втрачали впевненість у собі. Адже, так влаштована маленька дитина, що недоотримуючи тепла від батьків (матері), завжди звинувачує лише себе. Тобто, підсвідомо формується установка, що "Я не така, негарна, неправильна. не вмію себе поводити і т.д, і саме тому мене любити неможливо". Хоча, насправді, батьки поводили себе так лише тому, що по іншому не вміли, а не тому, що дитина погана... От, наприклад, а як ставилися до Вашої мами її батьки? Думаю, що в їх стосунках особливого тепла також не було... Тобто, біда в тому, що ми своїх батьків сприймаємо з позиції свого розуміння щасливого життя. І, якщо їх поведінка не співпадає з очікуваннями, впадаємо в розпач, сприймаючи це все на власний рахунок, як нехтування нами та образу.
Родинні проблеми - це найважчі питання до внутрішніх трансформацій. Адже, вимагають повної зміни поглядів, в першу чергу до себе. Ваша самотність, як на мене, така глибока тільки тому, що Вами й досі керують дитячі установки, які заважають стати самодостатньою ( нічого спільного із самостійною), а отже, щасливою дівчиною. І для цього зовсім не потрібні безкінечні нудні походи до психологів, тим паче, до психіатрів, які прописують пігулки там, де просто потрібне вміння бачити все, що відбувається з позиції основного сенсу життя, а буває достатнім декілька зустрічей для "запуску" процесу трансформації та відновлення себе як цілісної особистості. Відредаговано автором 20-04-2023 13:19:58

Наталия Андреевна Гапоненко · Answer

Вітаю, Віко! 
Бачу протиріччя у вашому пості. 
Перше протиріччя. З одного боку, ви пишете, що вам потрібен психолог, але ви не хочете знову розповідати про своє дитинство, а з іншого боку, нижче, ви про нього (дитинство) згадуєте і також описуєте проблеми, які вас тривожать, в контексті сім&#700;ї. Ті проблеми, які описуєте ви, на жаль, не можна вирішити, не занурившись у минуле. 
"Мене починає нудити, коли я думаю, що мені ще раз доведеться розказувати про своє дитинство" - у мене є припущення, що для вас є болісним згадувати його, і якщо це так, звісно, ви будете всіляко уникати неприємних спогадів. Питання в тому, як та скільки ще ви зможете їх уникати.
Друге протиріччя стосується відношень з людьми. Ви і хочете спілкування і уникаєте його одночасно. Ви пишете, що це є страх втрати. Тобто, як і в першому випадку, страх зустрічі з чимось болісним для вас.
Якщо підсумувати: і в першому, і в другому випадку присутні уникнення, за якими стоїть страх зустрітися з чимось болісним, і цей страх переважає ваше бажання вирішити проблеми, які вас тривожать. А якщо головує страх, то справді "життя ніби не має сенсу", бо здається, для вас спілкування є вкрай важливим, а його немає, принаймні у тому форматі, який хочете ви. Тож вибір впав на менше лихо - уникання. Також ви недарма сказали про стосунки з матір&#700;ю, вони теж грають велику роль і у спілкуванні з іншими людьми... Але це є більш глибокою проблемою, яка виходить за рамки питання-відповідь.
Який можна зробити висновок? Спілкування (в тому числі з психологом) - завжди ризик, який може бути сповнений як позитивним, так і негативним досвідом. Також відсутність спілкування у форматі, який вам потрібен, - це теж досвід. Але вирішувати вам.

Павел Леонидович Басанский (Київ) · Answer

Віка, Ваші проблеми у спілкуванні витікають з дитячих років, зі стосунків з мамою - про що Ви й самі пишете.
Як же можна не розглядати дитинство?!
Єдине, що не має ніякого сенсу просто про це розповідати, бо ефекту буде "0".
Треба не розповідати про минуле, а працювати з актуальним, а якщо Вами усвідомиться зв'язок цього сьогоднішнього з минулим, тоді звертатись і до нього.
І щоб не було просто розмов на тему - обирайте собі спеціаліста, який працює з допомогою різноманітних технік.
Це вже Ваша відповідальність за вибір.

Светлана Киселевская · Answer

Добрый день!
[quote]мене починає нудити, коли я думаю, що мені ще раз доведеться розказувати про своє дитинство[/quote]
Вам просто не подходят те психотерапевтические направления, которые работают с детством. 
Например, психоанализ.

Но если вы найдете специалиста из другого психотерапевтического направления, тогда вам не придется
[quote]ще раз... розказувати про своє дитинство[/quote] 
Потому что и так понятно, что все проблемы идут из детства - то есть так или иначе виноваты ваши родители.
Но на них нельзя повлиять, точно так же как и невозможно "переделать" ваше детство. 
Зато вы имеете возможность изменить себя, а также свое настоящее и будущее.

Поэтому если у вас есть 
[quote]нагальні проблеми, які мене зараз таки тривожать[/quote]
то с этим можно работать без обращения в прошлое.
И тем более за
[quote]3 місяці[/quote]
вы можете получить результат.

Если вы хотите убрать свои страхи, наладить личную жизнь и отношения с родителями, обращайтесь ко мне.
Я работаю с тем о чем вы пишете и могу помочь.

Авторизация

Поиск психолога и психотерапевта

Статьи, обзоры, словарь и темы по психологии

Тесты для самопознания и психологические викторины

Авторизация

Життя ніби не має сенсу

Ответы психологов