Як вирости з жертви?

Доброго дня, дорогі психологи!
Допоможіть розібратися.
Я періодично гостро відчуваю різні проблеми, ніби шукаю рішення.
Прямо зараз гострої проблеми немає, є стан нудьги (не знаю навіщо все це, для чого, який сенс, немає сил і бажання щось змінювати, вирішувати і жити взагалі) і тривога (якщо зараз все нормально, значить невдовзі буде погане і я знову буду до цього не готова).
Але хоча емоційний стан після попередніх кризових моментів ''втихомирився'', продовжую обдумувати, аналізувати ті ситуації: виходить, що я регулярно ''граю'' жертву. Власне, я не роблю це спеціально, ''понарошку'', я так і відчуваю, так і проживаю їх, ніби ця роль до мене прикипіла, ніби це і є я насправді.
Коли якась проблема і розглядаю рішення, то я знаходжу аргументи, чому я це не зможу.
Часті переживання:
- мене ображають;
- я загнана в тупик, безвихідь;
- з мене знущаються;
- мене не розуміють;
- мене знецінюють, мене не поважають;
- мене не хочуть слухати;
- мене ігнорують, зі мною не рахуються;
- мене обманюють;
- мною користуються;
- в мене немає можливості змінити ситуацію;
- я страждаю;
- я не можу взяти себе в руки;
- в мене немає сил.

Досліджуючи це питання, я зрозуміла, що бути жертвою мені вигідно. Ціла купа плюсиків:
+ Мені не треба брати відповідальність;
+ Можна не робити вибір, не приймати рішення;
+ В проблемах не я винна, можна злилися на інших винних;
+ Мене не мають права звинувачувати бо я страждаю;
+ Мене жаліють;
+ Мені співчувають;
+ Мене ''рятують'', отже мені віддають перевагу, мене вибирають;
+ Компенсація за те що я страждаю і мені погано – фінанси, матеріальні цінності, допомога фізично;
+ Більше вільного часу.

***Не скажу що це якесь гарне задоволення, але якийсь ''+'' від того що мене заганяють, змушують підкорятися, виводять є – це не позитивні емоції дає, але піднімає певну бурю емоцій всередині, заповнює порожнечу; таке якесь відчуття справедливої злості на інших і жалості до себе в таких ситуаціях. Воно не надто приємне, але воно суттєве, значне, об'ємне.

Фоном до цього є все ж відчуття, що через цю позицію жертви я багато втрачаю в житті, не реалізовую свій потенціал. Могла б інакше, могла б більше Жити.

Чи можливо вибратися, вирости з жертви?
Не знаю, це клеймо, це назавжди, це і є моя суть, чи це змінюється?

Чи має щось статися, щоб я таки змінила це? Що?(Якщо по сутності жертви: Чим гірше – тим краще)