You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by:Ніка Age: 15
Відчуваю безвихідь через те, що доведеться йти до школи.
Я дуже боюсь своїх однокласників. І навіть класну керівницю. Якщо подумати, більше я боюсь хлопців. У мене є щось на кшталт стереотипу, що хлопці загалом грубіше, небезпечніші, більш байдужі і само задоволені ніж дівчата. Багато жінок бояться чоловіків в плані сексуального насилля. Але у мене щось інше... Мені здається, що вони вважають себе кращими за мене через стать і можуть мені зашкодити, ставитись до мене зверхньо. Я не розумію чому, адже вони адекватні і відносно добрі, це зі мною щось не так. Від думки про 1 вересня я від страху фізично напружуюсь, мені плакати хочеться. Я не хочу бачити їх більше ніколи і мене заспокоювала думка про те, що якщо цей останній рік буде дистанційним, мені практично не доведеться більше їх бачити...Але, скоріш за все, ні. Менш страшно було на дистанції, бо я не бачило їх особисто. Але мені було надзвичайно складно просто ввімкнути мікрофон і видавити з себе голос коли мене питали. Іноді мені так і не вдавалося змусити себе. Я ніби фізично не могло говорити. А деякі уроки я пропускало, бо не вистачало вже сміливості навіть з ввімкненою камерою сидіти. Це надто страшно. Матір, як завжди, знецінювала мої страхи і ставилась до них агресивно. Мабуть не до страхів, а до мене...Це те, що я роблю зараз. Знецінюю і засуджую, всього себе. Вона казала "Чого там боятись? Вони що повбивають тебе?". Але іноді мені так і здається. Я почуваюсь небезпечно, некомфортно і напружено з ними. Мені дуже страшно. Постійно здається, що зі мною щось не так, я виглядаю незграбно і недолуго і вони це знають, вони теж так думають. Вони викликають у мене відразу і я не хочу з ними спілкуватися. Я бачитись з ними не хочу в одному приміщенні. А з вчителями я також боюсь контактувати і завжди сподіваюсь, що для цього не буде нагоди. Мені здається, що вони всі ставляться до мене з відразою просто тому, що це я. Це так само нереалістично як і з однокласниками, бо насправді всім всеодно на мене, але я постійно думаю, що вони мене нанавидять. Якщо це взагалі можливо, навіть на дистанцію я не хочу переходити, бо я боюсь розмовляти хоч з вчителями. Де в школі шкільний психолог я не знаю, а питати в красної керівники не хочу. Тим паче, що для цього мені доведеться все ж таки прийти до школи в перший день.
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
Psychologists’ answers
There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.