Чому відчуваю злість і байдужість як реакцію на втрату
Раптово пропала киця, все обшукали і ніде її немає. 2 роки вона жила з нами як член сім'ї. Підібрали її з вулиці кошеням, хтось підкинув, було холодно, вона жалісно мявкала. Відігріли, лікували, любили, піклувалися, багато проблем на початку з нею було, справлялися, хвилювалися як за дитину, жаліли, турбувалися. Я любила цю тварину і була до неї прив'язана. Зараз вона пропадала, і все що я відчуваю – це злість і байдужість. Всякі неприємні думки – краще вже б її не було, відчуття ніби її ніколи й не було, ніби сміття саме себе винесло, та пішла вона, якщо вона повернеться то я вже не захочу її прийняти, я більше ніколи не захочу завести кота. Ніяково через такі думки і емоції, вони здаються мені якимось дивними і недоречними, що я якась ненормальна, якщо не сумую, не побиваюсь, не продовжую шукати.
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.