Question by:
Василіса
Age:
26
Ментальне здоров'я зруйноване війною
Доброго дня. Слава Україні. Завчасно величезне дякую всім, хто відгукнеться.
Я ніколи не була взірцем здорової психіки, але повномасштабне вторгення добило мене остаточно, і чим далі, тим гірше. Мені немає з ким порадитись і почути, хто ще як переживає цей непростий період, тому змушена написати сюди. Зараз я на грані. Останні політичні новини та ситуація на фронті, бездіяльність влади мене добивають. Я кожного дня бачу новини про загиблих наших громадян, жахливі умови, страшні смерті та катування наших доблесних воїнів, страждання тварин, викрадені діти, те що проживають наші люди на окупованих територіях... Список можна продовжувати довго. НЕ читати і зарити голову в пісок - також не варіант, це позиція безвідповідальної сволоти. Але як з усим цим жити?
Кожного дня я переживаю екзистенційну кризу, бачачи що ніякої справедливості і закономірності в житті насправді не існує. Що немає на що сподіватись, що немає ніякої вищої сили, на яку можна було б покластися. Що винні насправді не будуть покарані. Що немає звідки чекати допомоги. Остаточно добиває власне безсилля над ситуацією. Я роблю все що можу на своєму рівні - підтримую волонтерів чим можу, доначу кожного місяця всі вільні кошти на допомогу армії. Але полегшення від цього вистачає максимум на день, далі знову почуваюсь жахливо, безкорисним сміттям. Я не знаю що буде далі і чи існуватиме взагалі наша держава через N років. На фоні всього вищеперерахованого я плачу майже кожного дня, я сплю якнайдовше, бо просто не хочу існувати, а сон - це найближчий стан до смерті без суїциду. Я часто фантазую про те, щоб видерти собі очі, або порізати лезом руки. Поки що не заради самогубства, а просто щоб відволіктися від морального болю на фізичний. До війни я була творчою і активною людиною, зараз для цього всього просто ніде взяти ні сил, ні бажання. Я також захоплювалась психологією, тому в курсі щодо багатьох психологічних технік боротьби зі стресом. Проте вони у мене викликають лише скепсіс і роздратування, адже від того що я вестиму щоденник чи медитуватиму, оточуюча реальність не зміниться аж ніяк, а навчити себе легше сприймати вбивства та страждання трохи важче, ніж розрив стосунків з бойфрендом.
Сподіваюсь не прозвучу знецінююче, але дуже важко зараз не просякнути цинізмом та черствістю. Не знаю навіть, чи можна мені тут чимось допомогти, але виговоритись вже краще ніж нічого. Без надії сподіваюсь
Ще раз всім дякую, З повагою
Я ніколи не була взірцем здорової психіки, але повномасштабне вторгення добило мене остаточно, і чим далі, тим гірше. Мені немає з ким порадитись і почути, хто ще як переживає цей непростий період, тому змушена написати сюди. Зараз я на грані. Останні політичні новини та ситуація на фронті, бездіяльність влади мене добивають. Я кожного дня бачу новини про загиблих наших громадян, жахливі умови, страшні смерті та катування наших доблесних воїнів, страждання тварин, викрадені діти, те що проживають наші люди на окупованих територіях... Список можна продовжувати довго. НЕ читати і зарити голову в пісок - також не варіант, це позиція безвідповідальної сволоти. Але як з усим цим жити?
Кожного дня я переживаю екзистенційну кризу, бачачи що ніякої справедливості і закономірності в житті насправді не існує. Що немає на що сподіватись, що немає ніякої вищої сили, на яку можна було б покластися. Що винні насправді не будуть покарані. Що немає звідки чекати допомоги. Остаточно добиває власне безсилля над ситуацією. Я роблю все що можу на своєму рівні - підтримую волонтерів чим можу, доначу кожного місяця всі вільні кошти на допомогу армії. Але полегшення від цього вистачає максимум на день, далі знову почуваюсь жахливо, безкорисним сміттям. Я не знаю що буде далі і чи існуватиме взагалі наша держава через N років. На фоні всього вищеперерахованого я плачу майже кожного дня, я сплю якнайдовше, бо просто не хочу існувати, а сон - це найближчий стан до смерті без суїциду. Я часто фантазую про те, щоб видерти собі очі, або порізати лезом руки. Поки що не заради самогубства, а просто щоб відволіктися від морального болю на фізичний. До війни я була творчою і активною людиною, зараз для цього всього просто ніде взяти ні сил, ні бажання. Я також захоплювалась психологією, тому в курсі щодо багатьох психологічних технік боротьби зі стресом. Проте вони у мене викликають лише скепсіс і роздратування, адже від того що я вестиму щоденник чи медитуватиму, оточуюча реальність не зміниться аж ніяк, а навчити себе легше сприймати вбивства та страждання трохи важче, ніж розрив стосунків з бойфрендом.
Сподіваюсь не прозвучу знецінююче, але дуже важко зараз не просякнути цинізмом та черствістю. Не знаю навіть, чи можна мені тут чимось допомогти, але виговоритись вже краще ніж нічого. Без надії сподіваюсь
Ще раз всім дякую, З повагою
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
