СЕЛФХАРМ

Я займалася селфхармом, використовуючи ніж із 12 років. До цього постійно намагалася якось подряпатися, поранитися. Коли падала із велосипеда чи на асфальт, першим, що робила, була перевірка тіла на рани. Особливо важливо, аби ті кровоточили і достатньо відчутно боліли/пекли. Не описати словами, у якому захваті я заходилася від їх вигляду. А раптом таких ран не виявлялося: засмучувалася і думала, що умовне падіння було даремним. Така поведінка мається ще з дитинства.
В 12 років, як я раніше згадувала, вперше взялася за ножа. Але лейтмотивом нанесення собі дрібних подряпин було не завдавання собі болю, а дещо інше. Однак тоді я вперше подумала, що робити рани собі навмисно і цілеспрямовано- досить приємно.
В 13 років я вже різала собі тильну сторону долоні. Повністю усвідомлено і із очевидною метою- зробити собі боляче. Я використовувала це як покарання. Робила подряпини кухонним ножем.
В 14 років вже різала ногу, до крові, але зовсім не глибоко. Та одного разу порізала собі ліву руку. Глибоко, не розрахувала силу. На щастя(?) я викрутилася із тієї прикрої ситуації, вдало збрехавши матері. Та словами не донести, який жах я тоді пережила. Я зробила перерву у..у декілька місяців, продовживши імпульсивно наносити собі порізи потім.
Я б порівняла свій селфхарм із хворобою, яка має рецидиви і ремісії. Зараз я маю так званий рецидив. Весь травень 2024 ріжу собі ногу, не можу зупинитися. Насправді починаю боятися, що все стане гірше, бо наразі вже серйозніше, ніж раніше. Однак я почуваю себе так вільно, коли наношу нові порізи. Мою голову постійно мучать страшні жорстокі думки, навколо всі капають на нерви. В сім\'ї нема спокою, жодна людина не принесе розради. Я боюся продовжувати калічити своє тіло, але в мене не виходить знайти каліцтву рівноцінну заміну.
Що мені робити?
Чи мають значення такі ранні прояви прагнення до самокалічення?
Чи є місце мазохізму(чомусь, це звучить смішно. Проте я почуваюся так, неначе отримую справжнісіньке задоволення від подібного болю.)?