Мені здається що я знищив своє життя...

Я вирішив відрахуватися з вищого військового вузу тому що не можу 4 роки сидіти в тилу й те чути що над домівкою то дрон то ракета пролетить,також мене б відрахували по стану здоров\'я ,у мене є деяка проблема з коліном а саме хвороба шлятера .Мої плани це 1) дочекатися поки прийде моє свідоцтво про закінчення школи й додаток до нього.2)Вступити в ПТУ наприклад на механіка відкритися трохи й підписати військовий контракт у 18 років .3)Провести 6 місяців на передовій а саме на нулю що б отримати молодшого лейтенанта ,та мати під своїм командуванням взвод .
Я не бачу свою роль в своїй сім\'ї,мене ще досі гризе щось з середні після відрахування.Мені здається що я лише обуза для них й те що я лише позорю їх.
В мене не виходить не приймати їх слова близько до серця,все ж таки вони мої батьки.
Спокійно не вдасться поговорити,особливо з батьком ,він агроном і типу постійно дуже стомлений після роботи щей дуже нервний та агресивний на словах,він без матюків може спокійно сказати що я дебіл.
Я зробив дуже велику помилку що відрахувався й те що тут поступив.
Схоже не зможу я не замкнутися в собі.
План дій начебто складений а начебто й трещить по швам.
А ще хтось повідомив батькам що я типу казав що вони відкладали гроші на моє навчання у вищому вузі й типу зможуть куди захоч пристроїти,також вони починають так сказати гризти за те що я поїхав поступив у ввнз й відрахувався ,вся ця поїздка коштувала 30 тисяч гривень...
Я почуваюсь одиноким будучи вдома...
Почуваюсь невдахою й так далі.
Мені хочеться просто зникнути що б ні для кого не бути обузою,позором й так далі...
В мене з\'являються думки про скоєння самогубства.
Мені страшно...
Ні ским поговорити...