Просто хочу виговоритись

Я правда не знаю з чого почати, можливо варто розібрати все що мені не подобається в своїх батьках, почну з батька. Я не люблю його, можна сказати ненавиджу, просто тому що він завжди робить фігню не думаючи як буде мені, мамі або братові. Все моє дитинство він порівнював мене з моєю двоюрідною сестрою, просто тому що вона донька його сестри (напевно, я поняття не маю чому він це робив) я терпіла це до років так 10, може навіть більше, але з часом він просто почав говорити це рідше. Все дитинство я ходила на різні кружки, будь то малювання, в'язання, танці чи навіть музичні інструменти. (Я хотіла бути схожа на сестру, просто щоб він любив мене. Правда, коли я як і вона пішла в музичну школу, я лишила це через місяць, бо батько зажав грошей мені на інструмент.) я пам'яю як він душив мене, це було боляче, бачити перед собою його лице, і мені просто не ставало повітря. Моя мама була морально слабкою, тому що сама боялась його. Ну, я так думаю. Хоча, вона просто не бачила як він це робить, я не виню її, вона теж натерпілась. Один раз він вдарив її, тоді їй пришлось робити операцію. На свадьбі мого дядька тато напився так, що дозволив якісь жінці сидіти в себе на колінах. Моя мама плакала, а через рік або два він поїхав в Чехію та знайшов собі там коханку. В мами був нервовий зрив, і я залишилась зовсім одна, поки вона була в лікарні. А саме болюче ось що, він не пам'ятає нічого, з того що описав. Мене це дратує, це мене зламало і заважає дихати, чому він не пам'ятає? Я вже знайшла себе, люблю писати книги, і це хобі все, що в мене є. Я ненавиджу коли хтось з подруг любить те саме що я. Читає ті ж книги, комікси, дивиться фільми що і я, коли я дізнаюсь що хтось з моїх подруг любить те саме, мені стає противно, хочу вилікуватись але не виходить. Я селфхрамила, тобто не тому, що хотіла привернути увагу, я просто боялась. Коли тато кричав на мене або знов говорив ті речі, я злилась і так хотіла відповісти йому, але тоді він вдарив би мене, тому злість я зганяли на себе.