Що мені робити в цих ситуаціях? Це я поставила стіну спеціально чи вона зводилась роками?

Доброго дня.
Жила з батьками до 22 років,потім з хлопцем переїхали в інше місто і проживаємо вже 2 роки разом.
Дуже раділа,що переїхали далеко і батькам накладно їздити і нам,ну тобто бачимся 2 рази на рік.
Я була рада,що тут з хлопцем разом будуємо своє життя як хочемо,без того,що я ПОВИННА оправдовуватись,щось ПОВИННА робити,що я нічого не досягла,що коли працювала онлайн вдома ,то батьки вважали,що я ж вдома і на мені все одно готова і уборка. Я втомилась від постійних емоційних качель від батьків.
І от коли пройшло пів року,то я відчувала себе комфортно,мій емоційний стан навіть покращився та і справи з їжею стали більш правильними(була булімія).
Але проходить рік,ось уже 2 роки,а я розумію,що я не дуже рада їх бачити,от мені на відстані такому добре,я не сумую за ними. Коли приїжджали в гості до батьків(мої батьки і хлопця живуть в одному містечку) ,то я відчувала себе не в своїй тарілці,я вже відвикла від відношення деяких як батьки спілкуються і сперечаються.
А от батьки хлопця мене не дратують,я завжди рада бачити їх,розмовляти з ними,гуляти і проводити час.
У мене є молодший брат і дуже видно,що його люблять більше,йому і дозволяється більше і характер у нього кращий,бо от я вперта,то мій характер треба міняти,а малий впертий,егоїстичний і хоче лише так як хоче він,то це в нього характер керівника і він піде далеко.
Інколи мені здається,що мені комфортно і все одно на них,а інколи якось стидно і неприємно від себе,адже мені не зробили нічого поганого,щоб я так себе поводила.