Здається що я відкладаю свої бажання в довгий ящик, в той час коли інші живуть своє життя

Подружка мені пише сьогодні, типу що давай перенесемо зустріч, бо вона з мамою завтра їде на море на пару днів, і типу після того зустрінемось. Я така “добре, звичайно, вдалого відпочинку“, а в самої якесь таке відчуття наче всі навколо живуть своє життя, а я не роблю те що я хочу, або не насмілююсь на це, і останнім часом я бачу що у людей я далеко не на першому місці. Чи то раніше реально було якось простіше зустрітись аніж зараз, чи то я себе просто накручую? У мене раніше не було щоб я замість того аби сказати просто “ок, добре“ і жити далі своє життя сиділа і думала “чого всі живуть своє життя, змінюють плани, а я як наче і досі щось відкладаю, чогось боюсь, на щось не наважуюсь?“, а коли хтось пропонує спонтанно “а давай поїдемо у Київ?“ я майже одразу погоджуюсь, і виходить що я реалізовую чужі бажання - поїхати в дане місто, ходити в заклади які обирала людина, проводити час як обирала інші людина, ночувати чи ні, на скільки днів їхати і т.д