Психотерапія і психотерапевти: основні питання й відповіді.

На мою думку неможливо дати корректну відповідь на це питання.
Сьогодні український простір психологічної допомоги і світовий мають різні обгрунтування та терміни. В нашому просторі психотерапевт - це спеціаліст з медичною освітою. В світовому - це спеціаліст, який працює з психологічними питаннями терапевтичними методами.
За світовим рівнем - я травмотерапевт, бо маю повну післядипломну освіту по роботі з психологічною травмою та пройшла достатню кількість годин інтернатури (практику) в цьому методі. Але за українським стандартом - я психолог, що сертифіцирован для роботи з травмою.
Я навчаюся в екзестанційному аналізі та по закінчені отримаю сертифікат психотерапевта в екзистенційному аналізі, але за світовим стандартом. По стандарту України я буду психолог, що працює в ЕА методі.
На сьогодні у ВР розглядається законопрект по сертифікації спеціалістів нашої галузі. Коли\якщо його приймуть, то матимемо більш наближену до світових стандартів класифікацію спеціалістів.
Для психотерапевта обов'язкова базова фахова освіта (4-5років) + післядипломна освіта в методі (4-6 років) + інтернатура=практика (від 6 мсісяців)

Якщо говорити хто такий психотерапевт законодавчо, то тут виникає багато питань і нюансів, які на терапевтичній практиці виглядають зовсім по іншому. Якщо говорити про практичний рівень питання, то психотерапевт - спеціаліст який отримав повну післядипломну освіту у одному із напрямків психоетрапії. Отримав сертифікацію, що підтверджує виконання ним всіх умов(тобто супервізії, роботи, власна практика і т.д.). ТОбто в основному це виглядає як - базова освіта - післядипломна освіта у напрямку.
Проте, в нашій професії якість навчання особливо важливіша, ніж його кількість, як і досвід. Тому це не означає, що людина із сертифіцією психотерапевта буде професійніше, ніж психолог, що в якомусь напрямку працює.

Це або лікар, який додатково пройшов спеціалізацію по розмовним методикам допомоги при психічних розладах, або психолог, який додатково пройшов навчання та сертифікацію у методі психотерапії, який є визнаним у світі (це ще 5 років навчання).

Психотерапевт – это специалист, имеющий психологическое или медицинское образование, хорошо разбирающийся в клинической психопатологии и патопсихологии, и прошедший ДОПОЛНИТЕЛЬНОЕ обучение и овладевший как минимум одним психотерапевтическим методом, и проводящий психотерапию – ГЛУБОКОЕ психологическое взаимодействие с клиентом, работая как на сознательном уровне, так и с бессознательным содержанием.

Кількість та частота консультацій залежить від запиту.
Короткострокова терапія, це одне не складне питання, для глибокого стійкого результату може зайняти від 3х місяців до року.
Довготривала терапія, це глибокий та складний проце проробки важких питань, таких як травма; виправлення когнітивних викривлень із закладеним в дитинстві сценарієм; відродження автентичності.. Це від року і більше. Тривалість в різних методах розглядається різна. В деяких я чітко прописані обмеження по тривалості рооти, а в деяких, таких обмежень немає.
При гострій травматизації - це може бути по кілька разів на тиждень, навить кожен день. Або при гострих клінічних захворюваннях таких як covid. По особистому досвіді динаміка одужання у тих, з ким працювала кожен день була набагато вища ніж у тих, з ким працювала через день чи ще рідше. При важкому перебігу клінічних психічних захворювань так само може мати сенс працювати кожен день.
Якщо запит без загострення - раз на тиждень, це необхідна частота для глибокої та стійкої проробки питання\запиту. Якщо зустрічатися рідше, відкат післа роботи з психотерапевтом буде більший, відповідно динаміка дуже низька.
Вважається, що сама терапія - це раз на тиждень. Підтримуюча терапія - раз на два тижні. Тобто значних змін можна не очікувати.

Різні напрямки скажуть Вам різні цифри. Проте якщо ми говоримо про якість психотерапевтичної роботи, то однозначних чисел немає. Кількість та частота сесій визначає між клієнтом та терапевтом. (Зазвичай частота це раз в тиждень, або в психоаналіхі 2-3 рази в тиждень). І визначається часто кількість сесій теж досить умовно, адже коли ми говоримо про психічну реальність живої людини, то просто перенести на неї робочий план якого напрямку і йти по ньому- як мінмум не професійно, як максимум жорстоко по відношенню до клієнта. Адже все залежить і від клієнта, від того як він готовий рухатись, яка складність запиту, які супутні труднощі виникають і т.д. Спочатку треба побачити як клієнт рухається, щоб намагтись хоч якось передбачити як швидко від пройде свій шлях.

Залежить від проблеми та методу. Якщо проблема на актуальному (відимому ) рівні - то це консультаційна робота 10-40 сеансів. Якщо проблема на змістовному рівні - тобто про формування певних здібностей - це біля року. Якщо проблема на глибокому ємоційному рівні - це декілька років. Це для невротичной організації. Якщо паціент на межовому або психотичному рівні - то це роки роботи. Іноді потрібна постійна підтримуюча терапія. терапія - це про регулярність. зараз прийнято 1 раз на тиждень. Але є методи, та стани, коли краще більше. Меньше - немає сенсу. Бо психика просто не буде нарощувати результати.

Количество необходимых сеансов зависит от множества факторов:
- разнообразия и степени сложности проблематики самого клиента,
- глубины полученных им психологических травм,
- силы желания самого человека изменить что-то в себе или в отношениях с другими.
Существуют краткосрочная и долгосрочная психотерапия. Краткосрочная ориентирована на решение конкретных задач и проблем и длится от 2-3 встреч до 10, долгосрочная – затрагивает всю структуру личности человека и проблемы решаются комплексно, с учëтом всего бэкграунда клиента (особенности личности, детские психотравмы, внутренние конфликты и пр.), а потому может длиться от полугода до нескольких лет.

Средняя и самая оптимальная частота сеансов терапии – это 1 раз в неделю.
Возможно и более редкое посещение специалиста – 1 раз в 10 дней или даже 1 раз в 2 недели. Реже не рекомендуется, так как происходит некоторое «остывание» затронутых чувств и спадание актуальности инсайтов, полученных в процессе предыдущего сеанса и приходится начинать многое заново.
В случае же сильного психологического кризиса или глубокого стресса (например при потере близких, свежей психотравме и т.п.) возможна и большая частота сеансов – 2 раза в неделю и чаще.

Це зрозуміло на першій-другій консультації. Здебільшого це суто суб'єктивне розуміння.
В психотерапії один з ключових факторів є психологічна сумісність. Не досвід чи метод, а саме відчуття довіри, безпеки, надійності саме в цій людині. Якщо цього не відбулося на першій-другій консультації - це не Ваш фахівець.

Орієнтуючись на свої почуття та враження. Це дуже субєктивно і те що одному клієнту не підійшов той чи інший терапевт, зовсім не означає, що терапевт поганий.
У психотерапії є важливим формування спихотерапевтичного альянсу, співпраці, союзу. І коли немає сумісності між терапевтом і клієнтом - робота дуже і дуже ускладнюється.

Проте, інколи буває так, що дуже яскрава і активна негавтина реакція на терапевта продиктована проектуванням чи переносом на нього досвіду кліжнта, і це якраз таки може стати теж дуже ефективним елементом терапії. Тому такі моменти краще висловити терапевту на останній зустрічі,, і навіть з цього можна отримати невелику терапевтичну користь.

Це не так просто. Якщо базові данності вам підходять - і ви перевірили, що це точно психотерапевт дипломований, що є спеціалізація яка саме вам потрібна, якщо у вас є контакт та довіра, то питання підходитьь чі ні - це вже вирішує психотерапевт. Бо у нього може бути просто рекомендація не працювати з певними темами, на яку ви раптом вийшли. Або він просто не тягне емоційно. Або метод вам не підходить. Фахівець вам завжди скаже про це і запропонує іншого фахівця. Вам же вирішити що фахівець не підходить - це якщо у вас виникають питання, чі реакції на нього а він не може вам розїяснити що це. або ви взагалі не довіряете йому,щоб поділитися. і раз за разом вам все складнійш та складнійш.

Оснований для поиска нового специалиста может быть несколько:
- нет доверия к психотерапевту как к человеку и/или как к специалисту, сомнения в его квалифицированности,
- нет эмоционального контакта или не хватает взаимопонимания между клиентом и психотерапевтом,
- не подходит его манера терапевтирования или сам метод психотерапии,
- постоянное ощущение дискомфорта во время общения с терапевтом,
- долгое время не наблюдается видимых, ощутимых результатов совместной работы.

Не маю чіткої думки з цього питання.
З одного боку я точно знаю, що, наприклад, арт-терапія чи позитивна терапія чи гештальт, чи мій улюблений екзистенційний аналіз чи... з важкою травмою не впораються, а можуть тільки нашкодити.
З іншого, завжди є виключення. Бо працює не метод, а особистість, людина.
Тому, на етапі вибору спеціаліста, я б радила дивитися освіту, рекомендації і таке інше.. А от орієнтуватися вже на відчуття на першій-другій консультації.

Вважаю, що ні. Підбирати психотерапевта за методом не обов*язково. Важливіше підбирати за запитами із якими він працює і орієнтуватись на його навики та досвід.
Якщо говорити про напрямок, то тут можна керуватись власним інтересом чи враженнями від описів, але загострювати і обмежувати себе вибором тільки із одного методу не варто.

звичайно. це дуже важлива річь. Є методи, яки підходять тільки високому інтелекту (логотерапія наприклад). Є методи, яки не працюють з емоційними проблемами (КПТ наприклад). Є методи, яки працюють тільки з травмами (ЕДМР), є методи,яки не можна давати слабкоструктурованої особистості - казкотерапія. Телесні методи привязани до віку, в якому виникла проблема (наприклад, якщо це рання дитяча травма - по Янову підходить, а ось якщо це травма у дорослому віці - ні)
Однак, починати треба просто з фахівця, до якого виникне довіра. Саме він буде встановлювати рівень та тип вашої проблеми, потім порекомендує яким методом її краще вирішувати. Початок завжди однаковий - це дослідження. Йти треба на людину!

Да, разумеется, подобное случается. Например, если в методе активно используется воображение, а у клиента с воображением сложилось не очень и он мыслит весьма конкретно, а представлять что-либо ему сложно. Либо если клиент, например, хочет просто поговорить или пересказать события своего дня/недели, а метод базируется на глубоком анализе психологических механизмов, до которых клиенту нет никакого дела и он пришел просто выговориться или пожаловаться на кого-то из близких и получить поддержку.
Но в целом, важнее сам специалист, чем метод, которым он руководствуется в работе. Ведь именно психотерапевт лечит, а не метод. Кроме того, часто специалист владеет не одним, а несколькими методами и разнообразными техниками, которые он подбирает согласно клиентскому запросу.

Тут може допомогти план терапії в якому саме і прописується чітки цілі та задачі. Наприклад, у клієнта ПА трапляються майже кожен день. Ціль, знизити кількість ПА до 1 на тиждень. Тут є кількісний показник динаміки роботи.
Написання плану терапії в собі має вже терапевтичну дію: клієт максимально конкретизує проблему, починає її чітко бачити, і це вже змінює відношення до проблеми, реакцію та думки про проблему.

Залежить від запиту та бажаних цілей клієнта. Може бути таке, що показник буде кількісний , як покращення стану з РХП чи зменшення безсоння, що стало причиною звернення. А може бути так, що конкретного запиту немає і полем аналізу є одразу весь життєвий досвід. Тоді визначити стало краще чи ні буває складно, тому тут клєінт мусить оріжнтуватись на власні глибинні орієнтири і бажання.

Буває так, що клієнт приходить із запитом вирішити багато проблем, але не всі із них можна вирішити вприцнипі, і в результаті зустрічей він просто стає стійкішим до них, байдужіщим і вприцнипі вже не так вони його і хвилюють, не такі вже і важливі стають. Ніби фактично вирішення не було, але на рівні переживань та позиції до життєвих обставин вони відбулися. І клієнту стало якісно краще.

Цей маркер ви встановлюєте разом з психотерапевтом, коли сформулюєте запит. Це дуже залежить від типу проблеми, рівня організації особистості і типу роботи: консультування, терапія, чі підтримка.

Признаки эффективной психотерапии следующие:
- проблемная ситуация становится ясной и понятной,
- ощущается существенное облегчение психоэмоционального состояния,
- обретаются внутренние ресурсы для успешного преодоления появляющихся жизненных вызовов,
- увлекательное самопознание приводит к чëткому пониманию собственных потребностей, желаний, мотивов, целей и т.п.
- повышается вера в себя и собственные силы и возможности,
- вспоминается чувство самоценности и формируется адекватная самооценка,
- начинается творческий взлëт и самореализация человека,
- чëтко определяются отношения с партнерами и родными: в случае перспективности здоровых взаимоотношений происходит ощутимое сближение, а в случае деструктивных и токсичных отношений происходит их долгожданный и закономерный разрыв,
- проработанные детские психологические травмы и внутренние конфликты больше не мешают в построении здоровых взаимоотношений и карьеры.

Це не питання вибору. І та і друга мають свої результати і вони абсолоютно різні.
Группа ніколи не замінить індивідуальну роботу так само як індивідуальні консультації ніколи не дадуть те, що дає група. Тому це не питання "або - або". Це питання першочерговості, яка на сьогодні для мене буде більш актуальною.

Залежно від того, що Ви шукаєте. Якщо метою є персональне пропрацювання, вирішення конфліктів, проблематика того чи іншого рівня - то частіше обирають індивідуальну.
Групову частіше обирають як групи розвитку чи підтримки по певній темі, як підтримуюючу терапію.
Проте тут по досвіду збергіається чітке розділення у самих клієнтів. Якщо клієнту хочеться в групову, бо там він бачить для себе тему, терапевта та інші плюси - він йду туди. А у тих хто про групову не думає і питання такого не стоїть.

початок завжди з індівідуальної. Далі ваш психотерапевт підкаже, яку групп вам буде корисно відвідувати. Ну і головне, щоб працювати плідно з інформацією, яку ви отримаєте на групі - потрібна індівідуальна терапія. Без індівідуальної роботи група - гроші на вітер.

В начале пути весьма желательно сначала пройти индивидуальную психотерапию, а потом уже проходить и групповую. Иначе можно быть не готовым к групповым и социальным процессам. И групповая психотерапия больше помогает в формировании социальных функций, эффективного общения и партнëрского взаимодействия. А индивидуальная больше направлена на самопознание и осознание собственных чувств, представлений, желаний, мотивов.

Не маю відповіді на це питання. Бог є і це не терапевт.
Психотерапія, як і будь яке лікування - це робота в парі. Якщо лікар прописав ліки, а пацієнт їх не п'є, або п'є по своєму графіку - результат від кваліфікації лікаря вже не залежить ніяк.
На результат терапії впливає не тільки фаховість психотерапевта, а ще пластичність психіки клієнта, його рефлексійність, йоо генетика та спадковість, його оточення, його супутні хвороби, його бажання звертатися до психіатра або не бажання іти на фармакотерапію і таке інше.
Приклад із особистого. Працювала з клієнтом з важким депресивним розладом, була фармакоретапія, мали вже доволі стійку позитивну динаміку і радісно махаючи руцями йшли до одужання. Аж раптом 24.02..
Тому, не маю відповіді на це питання, вибачте..

Ні. Адже результат залежить не тільки від терапевта. Крім того, повертаючись до питання покращення в терапії, що варто вважати результатом який мав би бути гарантованим? Тут немає місця таким однозначностям.
Психотерапія хоч і схожа на медична лікування, проте працює із, як на мене, значно складнішими та тоншими метаріями, такими як психіка людини. І напряму вплинути, щось викроїти чи додати, щоб воно "працювало як треба" - ніхто не може.
Важлива і робота терапевта, його уважність, чутливість, досвід, прозорливість. Важлива і активність клієнта, його рефлексивність, вміння опрацьовувати інформацію, його досвід, бачення і захисти.
А результат психотерапії - це більше, ніж просто сума цих складників.
Проте, я також твердо переконана, що якщо Ви пройшли невеликий шлях у хорошого терапевта, і не бачите одразу результату - не означає, що його немає. Не означає, що ні терапевт, ні Ви не провели роботу. Просто наслідки "втручання" можуть проявитись пізніше. В тій чи іншій ситуації, в пригадуванні влучних слів психолога чи у більш ширкоому погляді на ситуацію, яку до цьогго бачили вже багато разів, але тепер по іншому.

На свою частку. Єфективність психотерапії це : 20% метод, 30% особистість психотерапевта (вік, зрілость, фах, досвід, розвиток, пропрацьованість), 50% це мотивація та ресурсність людини та оточення. Тому на свої 30% і міг б. Але як ви зрозумієте, що саме його частка не працює?

Гарантию в понимании 100% эффективности и результативности – нет. Потому что при таком подходе у клиента только укрепляется деструктивная и детская потребительская позиция ВМЕСТО проактивной и нацеленной на кооперацию и сотрудничество.
Потому что процесс психотерапии – это СОВМЕСТНЫЙ вклад двух людей. Не только психотерапевта, но и клиента. И ждать, что тебя «полечат» БЕЗ твоего в этом участия – бессмысленно.
Психотерапевт же гарантирует ПОЛНОЕ своë включение в человека и активное содействие ему в достижении желаемого результата – используя для пользы клиента все свои знания, умения, чувства, мысли, поддержку, опыт.