Зрада
У цій дискусії: 4 відповідей фахівців.
Питання для обговорення
Питання 1
З якими переживаннями стикаються люди, які пережили зраду?
Тому переживання тут характерні такі: шок, розгубленість — як жити у цьому новому світі, у якому мене зрадив той, кому я довіряв? Тут же приходить страх — втратити того, хто зрадив, або справлятися зі своїм життям без його участі.
Пізніше приходять злість, провина чи сором (залежно від того, спрямована злість на себе: це я у всьому винен, я недостатньо старався, недостатньо хороший, або на іншого, і тоді — як він міг так зі мною вчинити? мені соромно, що хтось дізнається, що зі мною так вчинили).
Печаль (як мінімум, втрачено уявлення про те, кому довіряв, як про гідного довіри, у чому б не полягала зрада). Отже, про цю втрату — печаль неминуча.
1. Шок, дезорієнтація, заперечення, відчуття розгубленості. Думки «цього не може бути», «з ким завгодно могло трапитися, але тільки не зі мною».
2. Реактивна відповідь (сльози, істерики, скандали, мовчання, втеча з дому, подання на розлучення тощо).
3. Горе. Відчуття втрати, гнів, розгубленість, втрата довіри, безпеки, поваги, втрата мрії про ідеальні стосунки.
4. Відчайливе прагнення до того, щоб біль і проблеми зникли. Думки «Я не можу з цим впоратися, я просто хочу втекти», або «Роблю вигляд, ніби нічого не сталося», «Мені терміново потрібно щось, що допоможе забути цей жах».
5. Прагнення до помсти. Фантазії про помсту, бажання покарати «кривдника», бажання побачити його страждання, щоб відновити справедливість.
6. Реконструкція. Бажання розбирати й аналізувати те, що сталося. Це може проявлятися у вигляді постійних розпитувань, у бажанні знати всі деталі, щоб знайти сенс у тому, що відбулося.
Питання 2
Чи завжди потрібно намагатися прощати зрадника, щоб повернути собі душевну гармонію?
Більше того, така постановка питання ніби посилює залежність зраджуваного від зрадника. Залежність, за визначенням, вже була. Без неї неможлива зрада. Зрадити не може той, кому ми нічого не довірили. І шлях до повернення спокою лежить через вихід із цієї залежності.
А тут — ніби знову: моя душевна гармонія залежить від моїх стосунків із тобою, зрадник. Деконструктивно та нелогічно.
До прощення потрібно прагнути, проте є моменти (особливо на початку), коли в душі бушує стільки емоцій, що питання про прощення викликає лише злість і роздратування. У такому разі не варто чинити насильство над собою. Можливо, енергія непрощення допомагає не розвалитися, додає сил, зберігає самооцінку. Але коли цей етап завершиться, ця енергія може почати руйнівний процес. Тому з часом потрібно обрати більш продуктивну й здорову стратегію. І прощення — найефективніший спосіб позбутися образи, нав’язливих думок і болісних спогадів.
Питання 3
Як навчитися знову довіряти людям після зради?
Варто замислитися: що я зробив, щоб мене зрадили? Наприклад, яку частину себе я довірив цій людині і як сталося, що довірив — не тому, кому варто було.
Тому що, якщо не розуміти свій внесок у цю ситуацію, то наступного разу вона може повторитися. І зраджений одного разу може або ризикувати, борючись зі страхом повторення і сподіваючись, що граблі були в одиничному екземплярі. Це шлях, але дуже важкий і ризикований. Або — взагалі відмовитися ризикувати та встановлювати близькі стосунки. А це — не шлях нікуди, крім болю та ізоляції.
Якщо ж зраджена людина одного разу зрозуміє, як вона в це потрапила, — вона перестане бути жертвою. Тоді можна розуміти, кому я можу довіряти, а кому — ні. І довіряти усвідомлено, не з прагнення швидше заповнити порожнечу, яка залишилася після минулого пережитого. А — із розумінням, навіщо я це роблю, з якої потреби зближуюся. Чим я ризикую? Заради чого? Що гарантує мене від повторення? В якій мірі? Чи варто те, заради чого я довіряюся, цього ступеня ризику.
Якось так.
У будь-якому разі, довіра вимагає прийняття ризику, але ризик не слід приймати сліпо. Наприклад, якщо людина, яка порушила довіру, буде демонструвати свою надійність не словами, а конкретними діями, то в якийсь момент (для кожного свій) накопичиться достатня кількість фактів, які свідчитимуть про те, що людина усвідомила свою помилку й зробила все, щоб нейтралізувати завдану шкоду. А це вимагає часу, досить тривалого.
Якщо йдеться про втрату довіри до людей, до світу в цілому, то, можливо, варто змінити питання «як довіряти?» на питання «наскільки небезпечно не вірити?». Адже, оберігаючи себе від можливого болю в майбутньому, людина закриває себе й для радості, гарних стосунків і любові.