Отак

Не думала, що ця подія виб*є мене із колії, заставить так плакать.
П*ять років назад в мене погіршився зір. Лікар призначив носити окуляри. На щастя, я купила контактні лінзи, і все було супер. Тобто ніхто цього й не знав. Але тепер все по-іншому. Через певні проблеми я не можу носити контактні лінзи (принаймні певний час - але це вже триває досить довго). Тому мені довелося купити окуляри. Я (принаймні я так думала) психологічно була до цього готова. Адже моделей окуляр зараз є багато. Та й вибрала я собі класні - мені сподобалось як я в них виглядаю. Я навіть йшла по місту в них впевнено.
Але... все відбулось по-іншому, коли я опинилася в колі знайомих мені людей... Їхні погляди і необдумані слова... Мені так було боляче... Я відчула себе метеликом, якому відрізали крила...
Все тривало буквально 10 хвилин... Після того я просто вибігла... без окуляр... заплакана...
Боюсь, що більше їх не одягну... Ношу їх лиш вдома...
Я не знаю як справитись з цими негативними почуттями. І як мені побороти цей комплекс чи що? Напевно справа ж не в окулярах... Хоча... Не знаю...