Відчуття непотрібності та винуватості

Доброго дня, Анно!
Ваша поведінка сформувалася в Вашому дитинстві, як така, що найбільше сприяє Вашому виживанню та підтримує батьківську любов. Ця модель була підкріплена та підтримана Вашими батьками. В дорослому житті подібна модель часто не спрацьовує. Тому Вам необхідно попрацювати на своїми внутрішнімми установками або з психологом, або самостійно, або і так, і так. Робота над собою може зайняти не один місяць й потребуватиме від Вас певних зусиль та дій.
Можете почати просто зараз з літератури по само розвитку та самопізнанню. Наприклад, книги "Похвалите меня. Как перестать зависеть от чужого мнения и обрести уверенность в себе"

Доброго дня, Анно!
Як давно це почалось? Можливо, щось цьому передувало?

Дякую. Це вже дуже важливо, що Ви про це написали. Пропоную Вам знайти психолога, якому б змогли довіритись і працювати над собою. Вірю, що все у Вас вийде!

. Я зі всіх сил намагалася відновити з мини стосунки, постійно говорячи, що змінюсь, а сама не розуміла, що саме маю міняти, так як мені ніхто нічого не говорив. Я з своїм тихим скромним характером важко зв'язувала дружбу. І це напевно було першим поштовхом до відчуття непотрібності. А з роками більше ситуацій, і більше невпевненості....

Описана Вами ситуація лише ілюструє, що засвоєна Вами раніше модель вперше не спрацювала в Вашому житті. Тому Вам цей випадок так впав в життя.
Ви пишете, що загалом важко зав'язували дружбу, мали скромний характер. В цьому немає нічого поганого, однак Ваша реакція на вчинок подруг говорить, що Ви не просто скромні, але й невпевнені в собі та своїх силах. Крім того така модель поведінки може говорити, що у Вас є схильність до співзалежності. Тож Вам треба добре попрацювати над собою та своїм самосприйняттям. Психолог, відповідна література, самоаналіз - це все може допомогти Вам стати більш впевненою та самодостатньою.

Анна, впевнений, що це почуття Вам відоме набагато раніше, ніж в 12-13.
Основи подібного самопочуття формуються ще в ранньому дитинстві. І у відносинах з батьками.