Ушел в себя, боюсь общастя со сверсниками

Доброго внчора, Олег.

у меня такая проблема что я постоянно сижу дома и не выхожу на улицу вообще, необщаюсь с друзьями я вот что то можно так сказать боюсь писать им и выходить на контакт с ними..

Як давно у Вас почався такий стан (після початку карантину)? Чи сталися у Вашій сім'ї, за цей час, якісь кардинальні зміни чи стресові події? Що, на Вашу думку, може найстрашніше трапитися, якщо Ви їм напишете? Чи бували у Вашому житті ситуації, коли хтось із колективу словесно чи фізично ображав Вас?

хотя очень часто они можно так сказать игнорят меня, у них есть свой коллектив а я там просто в сторонке стою,

Розкажіть, будь ласка, детальніше, в чому проявляється їхнє "ігнорування"? Чому Ви стоїте у сторонці (можливо не через їхнє ігнорування, а тому, що Вам важко ініціювати спілкування)?

Які у Вас стосунки із батьками? Чи розмовляли Ви із ними про свою проблему?

Помітно, що Ви вже 2 роки знаходитеся у стресі (через сварки батьків) + у Вас є негативний досвід булерства збоку однокласників (як фізичного, так і психологічного), що однозначно є травматичним і викликає у Вас соціальну тревогу.

Ну если яим напишу думаю что они просто будут меня игнорить, просто я им недавно писал и там не не ответили друзья..

Ок, припустимо, що сталося найгірше: Ви написали, а вони проігнорували. І що далі? На мою думку, Ви нічого не втратите. Водночас, якщо Ви напишете їм, то є більша ймовірність, що Ви підете гуляти ніж тоді, коли просто будете тихо сидіти і не заявляти про свою потребу. Крім цього, те, що вони Вам не відписали ще не означає, що це ігнорування. Можливо вони були зайняті, не відповіли Вам одразу, а потім забули відписати (таке часто трапляється).

скрывал от родителей но недавно разказал и они сказали что это мелочь и было давно и сейчас типо все нормально..

А чому Ви тоді одразу не розповіли батькам і вирішили про це розповісти через великий проміжок часу? Дуже сумно, що Ваші батьки так відреагували і емоційно не підтримали Вас, співчуваю.

Що я можу Вам сказати?
По перше, Ви не відповідальні за благополуччя Ваших батьків. Ви маєте право їм сказати, що Вас дуже хвилює, гнівить і засмучує, що вони постійно сваряться і Ви б хотіли, щоб вони цього більше не робили, а спокійно розібралися у своїх стосунках. Водночас, не "рятуйте" їх і не вмішуйтеся у їхні конфлікти - вони дорослі люди і самі відповідальні за свої стосунки. Ваше завдання - подбати про себе.
По друге, спробуйте знову написати друзям, я впевнена, що вони дадуть Вам відповідь рано чи пізно.
По третє, розширюйте свої інтереси та світогляд (читайте книги, дивіться відеолекції, фільми тощо), пізнавайте себе + доєднайтеся до форумів по інтересам, де Ви могли б знайти нових друзів.
По четверте, частіше виходьте на вулицю, замикайтеся у себе в кімнаті і включайте навушники, щоб не чути сварок батьків. Якщо Ви гніваєтеся - візьміть подушку, при вдосі піднімаєте руки, а при видосі - ударяєте подушку. Бийте інтенсивно подушку, поки не відчуєте легкої втоми (головне, щоб це було безпечно).
По п'яте, сконтактуйтеся із шкільним психологом та попросіть у нього про безкоштовне консультування, щоб пропрацювати свою психологічну травматизацію щодо булінгу та поговорити про ситуацію із батьками.

Олег, доброе утро! Есть ли один хотя бы человек, с которым Вы могли бы дружить? Чем Вы увлекаетесь, занимаетесь? Где бы Вы могли социализироваться, кроме школы?