не вмію розмовляти з людьми

доброго вечора! я дуже давно маю цю проблему. навіть з людьми, яких я знаю дуже довго, я не можу поговорити, чи почати спілкування. навіть в класі, коли я не почула, що диктував вчитель, я не буду його перепитувати, я сама додумаю слово, а то й просто продовжу писати.
я завжди мовчу. думаю, через це в мене немає друзів. вдома я поводжуся зовсім інакше.
я боюся подзвонити щось запитати, чи замовити їжу. я встидаюся себе, боюся що мій голос смішний чи не гарний. я ненавиджу все що я роблю, навіть те, що зараз це сюди пишу.
батьків просила відвести мене до психолога дуже давно, але вони просто сміються, а деколи можуть і нагримати через це.
саме те, що я захотіла розповісти мамі про свої проблеми і змусило мене сюди написати. я живу в маленькому містечку і мрію переїхати в інше місто, тому що в нас навіть університет хорошого немає. але мама сказала, що якщо я переїду, то мені буде ще гірше, ніж зараз.
ви розумієте, у мене буквально немає нікого, кому я б могла розповісти про свої проблеми. мама завжди тягає мене в гості до її друзів, бажаючи так мене осоціалити, але я не думаю, що це так діє. ще я ненавиджу ходити до школи, тому що, можливо, звідти все і почалося. ні, мене в школі не булять, на мене просто не звертають уваги.
я дуже тривожуся через все це. в мене в голові така каша, що я не можу передати. я не знаю, що робити далі
мені так погано, що я бажаю, щоб мене просто не існувало.