Соромно, що нічого не хочу робити

Я завершила університет цього року, не мала більше бажання продовжувати йти на магістратуру, бо через дистанційне навчання та постійне перебування вдома я морально виснажилися, дуже важка спеціальність, я малювала годинами,немала особистого вільного часу, навіть на вулицю не могла нормально вийти, було відчуття що зійду з розуму і постійна апатія, подавленність, витрачені усі нерви та сили,безсонниці через стрес та переживання, я ставала поступово емоційно нестабільною. Мріяла про те, щоб завершити університет та вирватися із маленького міста, оскільки набридли люди,які мене оточували,проблеми у відносинах з друзями, непорозуміння із батьками, які вважають,що мені не може бути важко, це ж моє улюблене діло, малювати це не складно і що за мене все платять,я підробіток не мала часу мати,бо все навчання займало багато часу. Згодом після закінчення,на мене почали тиснути а чому я далі не йду на магістратуру,що я пошкодую, я після диплому абсолютно нічого не робила, в мене не було бажання чимось займатися, я втратила друзів, тому постійно вдома, не вихожу на вулицю навіть, вже настала осінь, а я досі не маю сили та бажання шукати роботи навіть. Мені грубіянив батько, чи довго я буду на ліжку лежати, що я «просираю» молоді роки, що я ніде не ходжу,хоча немає з ким, з ліжка вставати не хочеться, я допомагаю матері із молодшим 3-річним братом, виконую хатні обов’язки, тобто я роблю речі,які мене змушують та й відчуття провини є,що недостаньо допомагаю матері,тому й через силу помагаю, в своїй кімнаті я нормально не можу малювати,туди заходить брат,заважає мені,з ним ніхто не може справитися,він вічно реве, розбиває все, закритися не можу ключа немає. Я маю хлопця,ми з ним на відстані, я дуже хочу до нього поїхати надовго,він допоможе мені фінансово скільки може, я просто хочу звідси поїхати, батьки дають умову що я шукаю роботу і їду куди захочу, і щоб приїхала додому чере місяць, бо батько побудував будинок і там буде моя кімната.Говорять, що я не повинна жити за чужий рахунок. І якийсь замкнутий круг, я просто немає сили щось робити, мене втомили всі, я нічого не можу робити, в мене апатія, я не можу вирватися з цього, я не можу профінансувати себе навіть, бо залежна від батьків, всі рішення які я роблю вони нікчемні бо словам моіх батьків,я справді себе відчуваю нікчемною,шо не вихожу з дому і нічого не роблю.