Як собI зарадити

Доброго дня
Дуже співчуваю вашому стану. В даному випадку погоджуюся з колегою. Обовʼязково потрібна робота з хорошим психіатром, у якого ви будете під постійним стабільним наглядом і з можливістю корекції медикаментів. Також індивідуальна робота з кваліфікованим психотерапевтом. Принципово, щоб це було в комплексі, бо одне без іншого не працює.

Якщо у вас стан на стільки складний, то не варто надіятися, що само пройде. Ви можете або спіймати складні симптоми зі здоровʼям, або втрапити знову ж таки в в схожі стосунки, що принесуть вам страждання.

Андрій, доброго дня!

Ви самі заганяєте себе ще в більший кут, краще робити піші прогулянки на природі, це як мінімум, бо перебувати фізично в дискомфорті і на самоті - для вас не є добре. Дуже сильне потрясіння в вашому життя - розлучення, яке підняло багато травматичного досвіду, де пласти самотності, покинутості, відчаю та безсилля. Я співчуваю вашому станові! Це все душить вас час від часу і ніякі таблетки не заглушать те, що вже мусить бути пережитим, прожитим, бо від себе не втічеш.

Ви пишете сюди час від часу, скажіть що саме б ви хотіли почути? Що могло б зарадити вашу біль та розпач? Будь-яка рана довго болить, а якщо це була - операція як відсікання (розлучення), то знеболювальні (антидепресанти) - це лише часткова поміч, а не панацея. Чи звертались ви до психотерапевта чи є у вас друзі, з якими можна погорювати, можливо батьки, рідні, брати? Зараз вас здається, що ця подія зламала вас, ваша життя, ви перестали вірити в себе і в свої можливості, але дуже багато людей пережили подібне і точно скажуть, що це нестерпно боляче, проте життя триває і ваш вибір що ви самі будете робити далі.

Бажаю пройти темний ліс своєї душі, відродити мужність, знайти нову дорогу та нові сенси!

Спробую додати дещо до відповідей колег.
Звісно співчуваю, бо розлучення - це втрата і проживається боляче як втрата. Але у вашому випадку події з розлученням вступають у резонанс з якимись вашими травмами , історіями дитинства. І дуже підсилюють страждання.
Можна прочитати тисячі книг, мати пачку відповідей від психологів, але є таке правило - людина травмується в стосунках і лікується в стосунках ( терапевтичних стосунках, а не будь-яких) . Тому заохочую все таки зібратися з силами, знайти свого терапевта, який вам підійде як особистість і піти на психотерапію. Процес вартує того, щоб так не страждати, хоча результат не миттєвий. Ну і психіатр звісно час від часу

Доброго ранку!

ходжу квартирою з кута в кут. страшне почуття самотності та апатія після розлучення з дружиною. живу сам певний час. хочеться вити на стіни.

Вважаю, що для Вас, тобто для вашої психіки, характеру, уявлень та всього іншого така реакція застрягання закономірна. Отже, її треба прийняти як, до речі, і факт розлучення. Здається, що Вам це не вдається.
Ви не можете сам собі ствердно промовити: "Ми розлучились. Я залишився без дружини. Проте я не один. У мене є той, хто ближче за всіх. Це я сам - Andrey! І я буду дбати про себе. Попереду новий етап життя, яке я не маю права змарнувати."

Вам потрібно перетворитись на рятівника з ДСНС і почати "розбирати нагромаджені завали", аби відшукати себе справжнього(!)

Антидепрессанти майже ничего не дають на жаль

Не допомагають вони, так спробуйте Ви їм допомогти. Яким чином? Всіляко. Прогулянки на вулиці, на природі. Ведення щоденника. Поступове повернення до улюблених справ і захоплень. І так далі і тому подібне.
Про психотерапію не пишу, адже тема вже заяложена.