Що роботи, як взагалі почати щось роботи?!

Доброго часу доби, сподіваюсь все й справді конфіденційно, мене звуть Андрій, років мені 15, та скоро 16, не зважаючи на мій вік я відчуваю себе набагато старшим, мені подобаєтся це, але через це я не маю друзів бо мені важко їх зрозуміти та сприйняти, тому я самотній, мені важко і досить тривожно від цього.

Я мало чим займаюсь, але люблю слухати та створювати музику, а також стараюсь написати книгу, але читати не дуже люблю, лишень історію, як новітню так і давню, а також хочу почати знімати кіно, кіно я теж люблю.

Та мені постійно щось заважає, здається я близький до ідеалу, але в одну мить все не те.

Я часто про ідеал, тай не тільки, думаю я про всеу, але недавньо так часто що не помічаю як плине час, думки мої часто не добрі, суїцидальні були, інколи зникають, а потім знову з\'являються, але навіть у цій справі я б хотів зробити це якось цікаво, до прикладу повіситися на вербі, над водою, чому на вербі?

Тому що це дерево є у моїй фамілії, я Вербицький, чи Вербник, як Коперник, але ні, чи може Вербич, або Вербак, думайте самі.

Або відправитися у Францію та зістрибрути з тієї великої вежі у Парижі назву якої я забув.
Чи пристрелити себе заздалегідь розігравши милу сцену, можливо у справжньому театрі на очах у людях, справжніх людях.

Що ж...

А ще зовсім недавно з\'явилися думки про убивство усієї своєї сім\'ї, а потім утекти чи вбити себе думаючи про те що від цього буде легше, але ви не хвилюйтеся, це лише думки, а сам я на це не здатен, у мене є така річ що не дає то зробити, я навпаки дуже хороший син та брат, відаю усень за для них, але водночас я нічого не відчуваю, справді нічого, досить давно загинула бабця по лінії вітчима, хвороба рак, я нічого не відчув, моя сестра теж хворіла, я теж не відчував нічого, або ж відчував, я не пам\'ятаю, але батьки казали що я молився, так я стараюсь бути набожни, а ще вітчим на фронті, на нулі, я мав би хвилюватися та я нічого не відчуваю, а ще за все життя мені ніхто не подобався, але більшість моїх однолітків мали перше кохання і я мав би заздрити, але я нічого не відчуваю, я відчуваю лише злість, інколи досить часто, його багато, а також незрозумілу ностальгію, особливо коли слухаю пісні, тугу по невідомому, тривогу, страх, огиду, але й позитивне є, я можу посміятися з людей коли у них все добре, я спостерігаю за ними і частенько бажаю щоб у них все було добре, вони виглядають щасливими, я можу відчути просто спокій на душі коли знову ж таки слухаю музику, я можу відчути розслабленість коли засинаю, або знаходжусь у теплій ковдрі, я люблю спати.

І можливо через це я і такий лінивий, мені дуже важко дається навчання, окрім історії, важко, я не можу вчитися як і творити, все заважає, постійно відволікаюсь, думаю не про те, або просто нічого не розумію, зовсім нічого, таке у мене часто, я часто зовсім нічого не розумію, але я при тямі і все пам\'ятаю, мова пішла про те і я ще хочу сказати про те що я дуже сильно недовірливий, мені є що таїти, але це не серйозні речі, як то пісні із нецензурною лексикою, або нотатки з ідеями, думками щодо книги чи фільмів, чи навіть розклад занять, я часто усе ховаю, на кожен пароль ще пароль, часто дуууже хвилююсь через це, мені важко.

Чесно кажучи, я рахуючи це досить логічним завершення, гадаю це все, але можливо і ще щось є та я не згадаю бо у голова болить.