відносини на відстані

я зустрічаюсь з хлопцем до нього в мене були симпатії але коли дізналась про нього від подруги закохалась не спілкуючись навіть з ним, почала шукати заміну тому що не вірила що буду з ним спілкуватись, а про відносини навіть мріяти не могла, пройшло два роки, я почала з ним спілкуватись а потім й зустрічатись я стала самою щасливою на світі він став скнсом мого життя, він ідеальний я навіть мріяти не могла що такі хлопці є на світі його точка зору, його думки, все абсолютно таке як і в мене яка б не була ситуація, ми у всьому думаємо однаково, відноситься до мене ідеально ставить мене на перше місце, не має ніякого абʼюзу ніяких емоційних качель, цінить мене, допомагає, підтримує навіть в дуже важких ситуаціях. Ми вже зустрічаємось більше двох років, звісно були сварки але ми все обговорювали з ним все вирішували. З кінця літа він поїхав навчатись в інше місто відстань між нами 4 години на автомобілі, приїжджяти він може тільки два рази на рік до мене, додому. Говорить що це тупик що моє життя тут ще два роки до моменту як я почну навчатись і приїду до нього, я не можу жити без нього, він став сенсом мого життя, сенсом їсти сенсом старатись щось робити, сенсом вставати зранку, я хочу бути з ним, він не вірить в відносини на відстані дуже сумує за мою безмежно скучає, він говорить що не витримає аж ніяк два роки, я не хочу жити без нього, краще ніяк вже нк жити чим юути без нього він сенс мого життя. Що робити?