Нарцисичні батьки, я не можу жити

Вітаю!

Нарцисичні батьки, я не можу жити

Як так розмію, що батьки суттєво перекривають Вам кисень для життя. І це змусило Вас звернутись на форум до психологів.
Все правильно?
Головна складність, очевидно, ось така -

Я не можу вибудувати з ними розуміння.

Співчуваю Вам через те, що доводиться перебувати у таких складних умовах, коли не вдається досягти елементарного розуміння.
Чи не могли б Ви розкрити, які Ваші прояви ними нехтуються, знецінюються або заперечуються? Розумієте, без конкретики важко рухатись вперед.
До того ж, важливо уточнити, в який спосіб вони це роблять?

Напевно, від них очікуєте цілком конкретних речей. Наприклад, сприйняття Вас дорослою людиною, яка має право на свої власні потреби та бажання, погляди та переконання, починання та дії.
Розкажіть, в чому наспрвді Ви зацікавлені? Насамперед?
І якщо вже йдеться про розуміння з їх боку, то чого саме це стосується?

Щоби краще уявити Вашу ситуацію, дайте більше інформації про себе. Чим Ви займаєтесь? Що любите? Від чого отримуєте задоволення? Наскільки самостійні в фінансовому плані? Яким в цілому уявляєте своє життя?

Доброго дня.

Життя з нарцисичними батьками, чи навіть одним з батьків, дуже не простий досвід. Не можу точно сказати про діагностику Ваших батьків, але ці малесенькі фрагменти які Ви описали(кажу маленькі фрагменти, бо точно це не найгірший досвід який Ви мали) видаються дуже зранюючими. Таке відштовхування, ігнорування і знецінення персональності дитини і потім дорослого, дуже важко переживати і, насправді, чим довше залишатись в цьому оточенні, тим важче стає.

Тут багато питань насправді, щоб зрозуміти бодай актуальну ситуацію Вашого життя, але насправді в говорити про це тут мало сенсу. Ви кажете, що не можете жити, і повністю в це вірю, але справді допоміжним буде тільки терапія. Бо дуже важливо мати досвід, бути побаченим у повній своїй щирості, а "побачити" Вас через повідомлення дуже складно.
Якщо можливості звернутись в терапію немає, Ви можете сфокусуватись на тому, щоб самі себе поставити у фокус свого життя, приділити собі увагу там, де її Вам не вистачає. Є також література для самодопомоги, теми рефлексії і вправ, які можуть частково допомогти

Вітаю!

Це не про спілкування і не про конкретику.

Можу лише приблизно уявити, про що Ви кажете.

Немає нічого(не конкретного, а просто життя), замість цього є тільки їх "я". Я я я і ще раз я. Вони пхають своє я і в тебе стискається все в тілі, ти не розслабляєшся, бо немає "землі" під ногами

Дуже сильний образ навели - є тільки їх Я Я Я, а для Вас в тому просторі нема місця.
Отже, коли немає земл і під ногами, треба з будь-чого створювати для себе опору окремо від батьків. Шукати в собі свої власні переконання, погляди, судження. Приймати свої власні рішення. Радитись з собою. ділитись почуттями і думками з тими, хто готовий відкритись у відповідь. Світ великий. В ньому багато людей щирих. Одним з таких може бути психолог.

Вы живете с родителями?
Вариант общаться на бытовом уровне и не делиться переживаниями, найдя других людей, кто будет лучше воспринимать ваши чувства и то, что вы рассказываете.
Плюс, предположу, тема сепарации, а именно о горевании о том, что вы не можете получить от родителей то, что вам важно и не получите, потому что они просто не могут, не умеют по другому. И соответственно, принятие того, что общение можно выстроить по другому, чтобы не раниться вам.

Доброго вечора!
Насамперед, співчуваю Вам.
І дуже суголоса з колегою Володимиром Анатолійовичем стосовно вибудови власного життя без прив'язки до батьків.
Адже, чим довше Ви живете очікуваннями, що от от вони Вас нарешті зрозуміють та оцінять, тим більшої болі та розчарувань Ви будете отримувати. І більше будете почувати себе роздертим на частини.
Прийміть як реальність, що вони іншими ніколи не будуть. Вони не зможуть дати Вам те, чого Ви так потребуєте, бо просто не вміють цього робити. Судячи з усього, їх самих вмінню розуміти не навчили їх батьки.
Ви або застрягнете до кінця життя, намагаючись достукатися до батьків ( до яких неможливо достукатися, бо вони закриті), або ж приймете їх такими, як вони є і почнете розвивати себе, як самодостатню особистість, шукаючи опору у своєму Вищому Я.
Певне, написати легше, аніж так зробити. Адже, судячи з усього, Ви перебуваєте у співзалежних стосунках до своїх батьків. Насправді, Вами рухає біль, самотність та образи тої маленької дитини, яка недоотримала від своїх батьків прийняття та любові. Тобто, Ви живете з непрожитими дитячими травмами, і через призму травм, намагаєтеся говорити зі своїми батьками.
А це дорога в нікуди.
Щоб нарешті психо-емоційно відірватися від батьків, необхідно зцілитися самому і стати самодостатньою особистістю.
Ви себе пам'ятаєте маленьким?
Як Ви реагували на своїх батьків в різних ситуаціях?

Вітаю! Співіснування з нарцисичними, чи навіть просто інфантильними батьками - це дуже непроста задача. Колеги вже багато правильних речей написали вище - в тому числі про співзалежність, яка може наставати внаслідок такого співіснування. Як часто ви маєте спілкуватись з ними? чи живете ви разом, чи окремо?
Чи маєте ви якесь інше коло спілкування там, де вас розуміють і підтримують цілком, без ризику на перехід "я!я!я!"? Чи наполягають ваші батьки на тому, щоб ви ділилися з ними особистим, доречі? Взагалі, дуже чудово було б, якщо б ви знайшли змогу звернутися до спеціаліста. Але також ви можете почитати книжки про подібні звязки, наприклад «Дорослі діти емоційно незрілих батьків» Ліндсі Гібсон. Це може теж допомогти побачити ситуацію більш глобально. Сил вам і гармонії!