Азбука для батьків. Крадіжки.

В цілому психологи одностайні у тому, що тенденція до крадіжок не виліковується з допомогою покарання.

Це правильно, що суспільство вчить поважати закони, приміряючи суворі покарання за їх порушення. Але також вірно, що це не припустимо для дітей дошкільного віку. Згідно закону діти ще не здатні відповідати за свої вчинки. І батьки займуть правильну позицію, якщо будуть вважати прояв крадіжки безвідповідальним вчинком. Крадіжка "виліковується" не лише негативною оцінкою поведінки малюка. Важливо так повести розмову, щоб малюк захотів вас зрозуміти і погодитись з вашою позицією.

Чому діти крадуть?

Якщо не брати до уваги особливе соціальне середовище, то можна говорити, що крадіжка є відносно рідке явище для маленьких дітей, і не створює проблеми, хоча б тому, що дитина немає ніякого розуміння про відчуття власності. Вона має різницю між "маю", і "не маю", у неї є бажання, вона може відчувати заздрість, але малюк не настільки незалежний, щоб прийти до агресивного самоствердження, яке лежить в основі крадіжки.

Подібне прагнення може виникнути у тому випадку, коли соціальне оточення, в якому дитина росте, звільняє її від авторитета батьків і змушує порушити права чиєїсь власності. Так буває коли в сім"ях живуть у тісноті, скупченості, де батьки не цікавляться дітьми, кидаючи їх, або коли у старших дітей є чимало дурних звичок, які повторюють малюки.

Як реагувати на крадіжку дитиною?

Що робити нам ,батькам, коли дізнаємося що дитина вкрала? Перш за все варто зрозуміти чи краде вона насправді, чи просто іде з чужими речами в кишені. Це різні речі. Здійснивши крадіжку дитина приховує це, розуміючи, що зробила щось не так. Коли ж мова іде про невинний вчинок(хоча і теж вартий уваги)достатньо пояснити дитині загальні правила. Якщо ж розмова ні до чого не призвела, батьки повинні задуватись про причини вчинку. Зазвичай мова іде про серйозне невдоволення дитини, про протест і ворожість по відношенню до авторитета (батьків). Дитина ще не здатна в достатній мірі контролювати свої прояви. Ясно, що покарання лише підтримає в дитині ці почуття. З іншого боку, якщо ми спробуємо по доброму  допоможемо зрозуміти і прийняти наш спосіб життя , то дитина зможе позбутись від почуття в ворожості і розвинути самоконтроль.

Саме важливе, що є в дитини - це батьки. Віддати частину свого часу дитині, це найкращий спосіб рішення проблеми. Не обтяжлива оцінка, а живе спілкування, дружнє, завдяки якому дитина відчує, що ми СВОЇ люди. Тільки у цьому випадку у неї притупиться відчуття ворожості і він зможе знайти інший шлях, щоб вилити свою агресивність соціально прийнятним способом. Раніше вважалось, що дитяча злочинність це наслідкова хвороба. Але використовуючи так зване ігрове поле, було доведено, що коли у дитини з"являється можливість проявляти свою потребу в активній діяльності, то відразу різко падає коефіцієнт злочинності. Тому добре організована сі"я   здатна запропонувати дитині безкінечну кількість варіантів вираження своєї активності без порушення соціального порядку. Тільки тоді , коли дитина зрозуміє, що батьки її люблять по справжньому, тільки тоді вона захоче бути як вони, і наслідувати їх.

Ніякі обмеження її бажань, не вплинуть на неї. І якщо дитини дійсно захоче наслідувати батьків і здобути їх прихильність вона стане розуміти користь контролю над своїми вчинками.

Не відчуваючи підтримки і впевненості в собі, яке дає їй наша любов, дитина змушена красти те, що не може отримати звичним шляхом. Речі, які вона краде самі по собі ніякого значення не мають, але вони, ніби ототожнюють те інше, що їй там хочеться мати. Не можливо і не враховувати той факт, що крадіжка є як симптом самоствердження дитини. Але так само, як ми не створимо дитину  у високій температурі, так само ми не повинні карати за крадіжку. Поверніть власнику крадене, і спробуйте вияснити у дитини чого їй не вистачає вдома. Спробуйте зробити зусилля, щоб дати дитині те чого їй не вистачає. Дуже важливо, щоб між батьками і дітьми склались добрі відносини. Тільки тоді вдасться пояснити дитині про істинні поняття порядності і чесності. Є психологи, які вважають що у кожного з нас іноді бувають бажання щось вкрасти. Можливо саме тому ми так бурхливо реагуємо коли помічаємо такі бажання у наших дітей, - вони відкрито роблять те, про що ми лише мріємо потайки. Визнав, що між нами не така вже велика різниця, ми скоріше зрозуміємо своїх дітей, і швидше встановимо ясні і прості стосунки.