Про що говорять чоловіки, коли на серці війна

Організація чоловічої терапевтичної групи

Іноді самі неможливі ідеї можна втілити в життя. Психотерапевтична група, яка буде складатися з одних чоловіків. Дивна і майже нереальна ідея. Але все ж зусиллями і не без жіночого шарму ми з колегою організовуємо таку групу. 

Перша зустріч: напруга та дистанція

Пам’ятаю першу зустріч, пам’ятаю свої відчуття. Сіли в коло, в очах кожного насторога, здивування, достатньо сильна дистанція. Щоб розрядити обстановку почали розповідати анекдоти. 

Емоційний процес у групі

Потім обговорення ситуації в країні. Головна емоція у всіх лють, гнів, агресія, образа. Далі кожен говорив про свій біль. Закінчили групу домашнім завданням про пошук задоволення в повсякденному житті. Ось так мінялася фігура, плавно перетікаючи в фон і навпаки.

Потім довга перерва і ще одна зустріч. Умови в яких проходила група – польові, дуже відповідають ситуації і моєму внутрішньому стану. Переконуюся в тому, що для роботи не обов’язково зручний кабінет і крісла. Транслюють матч з футболу – чемпіонат світу, але вони обирають прийти на зустріч, на чому не раз наголошують. 

З далеку всі дуже схожі між собою: мало емоційні, стримані, категоричні. Підійшовши ближче починаю бачити, які вони різні. Хтось мовчазливо спостерігає, хтось постійно говорить, жартує, хтось продовжує бути серйозним, хтось випробовує мене на міцність. Ніяких сильних емоцій не виражають, кожен в своїх думках. Основні переживання смуток, розчарування, біль. 

Говорять про вибір, безпорадність, відсутність сенсу і підтримки, про відчуття обов’язку, про безцінність дружньої підтримки. Задають питання, яке підпирає мене «до стіни». Чекають лише однієї відповіді – всі інші не мають права на існування. Даю чесну, але "іншу" відповідь. За що і отримую контрольний постріл і одночасно з цим вдячність за чесність.

Трансформація учасників

Говоримо про страх і смерть: «Скільки тобі років?» - «24, можливо буде 25». Переживаю реальне яскраве відчуття, що завтра може і не наступити. На питання: «Що б хотілося», чую одну відповідь: «Стабільності і щоб усі були живі». Як мало потрібно коли в країні і в серці війна. Коло стає все вужче, розмови все відвертіші, ризикують, знімають маски. Але час закінчується, пора прощатися. Я бачу вже зовсім інших людей, зовсім інші історії. Емоційні, відверті, чесні, живі.