Коли кохання минуло, а пристрасть згасла. Як закохатися в одну й ту саму людину знов

Чи можна увійти в одну й ту саму річку двічі? Що за дитячий садочок, посміхнетеся ви, — і приказка така є, та й так зрозуміло, що річка хоч і та сама, але вода ж тече, усе змінюється…

Цікаво, а чи можна закохатися в одну й ту саму людину двічі? Тричі? …

Маючи повноцінні сім’ї (з дітьми, роботою, домом, собакою чи кішкою) ми часто стикаємося з тим, що цей так важко напрацьований комфорт, щось затишне і зручне… з часом усе частіше й частіше називаємо словом, від якого віє відчаєм — «побут».

Чому?

З цим явищем стикається майже кожна сім’я, практично кожна людина. Кого тяготить одноманітність, звичність і певна прогнозованість у стосунках та подіях: ось звичайний метушливий ранок, сніданок поспіхом, поспіх на роботу, власне робочий день, який, звісно, забирає чимало енергії, і знову вечір… у кого такий самий метушливий, а в кого звично нудний.

А хто побутом називає дефіцит тепла й душевності у взаєминах, невиправдані очікування.

Чому кохання відходить: рутина та згасання емоцій

Науково доведено, що любов у парі буває не довше 4 років… але як це, погодьтеся, образливо й несправедливо! Життя та соціальний устрій вносять свої корективи у наші максималістські юнацькі фантазії. Життя, як у більшості, за звичайним алгоритмом, викликає так само почуття одноманітності, невиправданих очікувань. Адже кожен із нас претендує на ексклюзивні стосунки, ми віримо: «що ми — то ми, а ось у нас-то життя складеться яскраве й неординарне».

Хочеться емоцій, хвилювань, пристрастей… Ох, як це надихає й живить, дає відчуття польоту й сили на нові звершення (кар’єру, сім’ю, інший благоустрій — дачу, ремонт тощо). Але…

Прокрутимо плівку, скажімо, років на п’ять назад… і справжня чорно-біла драма змінюється кольоровим фантастично-сентиментальним фільмом із обов’язковим happy end.

Можна припустити, що дерева, небо, сонце й зараз не знебарвилися, зів’яло лише наше ставлення й сприйняття. На жаль, розбиратися з внутрішнім незадоволенням нікому, та й не звично для більшості з нас. Звісно, набагато простіше перекласти відповідальність на любов — «пішла» мовляв, і не попрощалася», зробити висновки, які можуть бути фатальними і для сім’ї, і власне для членів цієї сім’ї.

Це цілком логічно, що якщо коли-небудь з’являється можливість неординарного проведення часу, нестандартного, незвичного — виникає відчуття, що саме цього-то й бракувало. Далі думки й висновки так само цілком зрозумілі.

Це так само, як, наприклад, постійно їсти комплексний обід, дуже смачний і корисний, а потім спробувати щось новеньке — обов’язково задумаєшся, а чи такий уже звичний набір страв улюблений і смачний?

А ще — ЛІНЬ. О-о-о-о, це стосується лише винаходів людської цивілізації — лінь є рушій прогресу. А в людських стосунках лінь — це рушій регресу й блокувальник будь-якої винахідливості. То чи почуття охололи, то чи пристрасть минулася, та й апетит зменшився…

Пастка автономності та духовної віддаленості

ЛАМАТИ НЕ БУДУВАТИ! Що робити? Кожна людина хоче щастя, любити й бути коханою. Ось тільки в ці три поняття кожен вкладає щось своє. Невпевненість і втома зрадницьки нашіптують на вухо, що легше й цікавіше «змайструвати щось нове», ніж копатися в старих стосунках і образах.

У пошуках щастя ми не затримуємося на звичних місцях: із головою поринаємо в роботу, або просто тікаємо в неї; заводьмо нових друзів, придумуємо собі нове хобі… Цілком скоро в кожного колись «половинки» з’являється своя нова автономне життя. Це чудово, якщо набута автономність доповнює й розвиває стосунки — адже нова робота, хобі, друзі — чудова можливість поділитися з коханим своїми переживаннями, думками, враженнями, подивитися й побачити одне одного по-новому. Але, на жаль, частіше трапляється так, що ми просто тікаємо в себе, усе більше й більше віддаляючись і замикаючись від коханої людини. І дуже скоро — і звичка ділитися з коханим, разом із потребою такою, атрофуються. Люди віддаляються одне від одного духовно. Починається співжиття — побут.

А любові-то хочеться!!!

Свари й конфлікти, взаємні претензії й внутрішня невдоволеність теперішнім, разом із підсвідомим бажанням бути щасливим ставлять питання ребром: треба щось змінювати. Звісно — «ламати не будувати». Але водночас уже створено й вкладено в сім’ю й конкретну людину достатньо багато, щоб легковажно повернути життя назад, кардинально. «Свідомі» (серйозні) люди, обдумуючи все, що відбувається, усі «за» і «проти», погоджуються (усвідомлюють необхідність) дати собі чи іншій людині «другий шанс».

З чого починати відновлення стосунків

Як на полі бою після бою, так і в душі після конфліктів, з’ясувань стосунків, претензій чи тягучих мовчань — руїна, сили достатньо обмежені, нерви потріпані, стереотипи (не на користь коханого, та й ні на чию користь загалом) міцно закріплені, запаси енергії й віри так само вельми обмежені. Як у такому вигляді й стані можна успішно реалізувати другий шанс?

Як кардинально перевернути всі перелічені стратегічно важливі почуття, поставивши їх зі знаком плюс?

Поки більше запитань, ніж відповідей. Можу лише висунути гіпотезу: треба вміти закохуватися! у свого й так коханого.

Закохатися в одну й ту саму людину — складно, а розчаруватися — легко? Енергія на два ці протилежні полюси любові витрачається в однаковій кількості. То чому б не попрацювати над позитивним полюсом? І тут важливо поставитися до любові дуже серйозно й практично — адже без неї налагодити стосунки шанси мінімальні. Отже, треба закохуватися по-новому!

Існує ще один факт (від тих самих учених) — закохатися в одну конкретну людину можна лише один раз.

Але через 2, 3, 5 років, чи ми такі самі? А той чоловік, який поруч, такий самий? Пам’ятаєте про річку: річка ніби одна, але все тече й усе змінюється?..

Любов без рожевих окулярів: переваги зрілих стосунків

Потрібна любов без рожевих окулярів, без сірої імли — усвідомлена й зріла.

Кілька аргументів на користь вибору об’єктом любові для пошуку спільного щастя зі своєю половинкою. «Чоловік і жінка ніколи не зустрічаються просто так, випадково». Цю фразу можна оскаржити й дискутувати до хрипоти. Але якщо ви обрали цю людину, то не випадково ж: щось вам сподобалося в ньому, щось зачарувало, щось дало підстави будувати фантазії, а в подальшому — подальше життя. Ви вчили одне одного, разом змінювалися, дорослішали, ставали жорсткішими чи м’якшими — то якими стали ви й ваш партнер — його й ваша заслуга. То може гра варта свічок, якщо розглядати не як короткострокову п’ятирічку, а масштабне будівництво власного щастя тривалістю в життя?

Закладений раніше плацдарм для стосунків дає значні переваги й шанси на успіх зростають:

1. По-перше, адаптаційний період — позаду! Ура! Навіть у найзакоханіших буває на початку спільного життя притирання. Причина — різні сім’ї, різні звички, та й люди, характери, власне різні.
2. По-друге, звичка (виникає після адаптаційного періоду) — з найпозитивнішим зарядом і сенсом. Попадаючи в новий колектив на роботі, деякий час ми почуваємося дещо дискомфортно, хоча всі навколо привітні, вчать, допомагають, розповідають. Починаючи жити з людиною, хоч і дуже коханою, виникає таке саме схоже почуття — пара розглядає одне одного вже не з одного, а з усіх боків, і нікому не хочеться так швидко зруйнувати ту ілюзію, яку настроїли на побаченнях.
   З часом, коли з’являється звикання, вже можна повноцінно розслабитися й відпочити вдома. Бути самим собою з коханою людиною. У повсякденності — це справи й обов’язкови розписані, хтось відповідає за своєчасну оплату квартири, а хтось за смачний обід, наприклад. Так усім вигідно й затишно — а це якість і почуття здобуваються лише з часом, коли ми вже не почуваємося «за склом», знаємо, що людині, яка поруч із нами, так само затишно й комфортно.
3. По-третє, лише з часом починається справжнє відчуття людини, її повне пізнання. Що йому/їй справді подобається, а що ні; від чого йому смішно, а від чого боляче; його сильні сторони й у чому на нього можна покластися, а в яких питаннях потрібна участь, підтримка й допомога.
4. І по-четверте, нажите спільною працею господарство: діти… найважливіші й найбільш значущі події в житті… яскраві позитивні спогади, плани на майбутнє…

Практичні кроки: як знову закохатися у свого партнера

Як налаштувати себе на потрібний лад, щоб не завалити всю операцію?

• Усвідомити, що любов, яку ви хочете воскресити в собі, має бути дарувальною (інші синоніми — безкорислива, щедра на…
• Зробити відкриття. Поглянути й побачити біля себе людину не з ілюзій і фантазій (яка все ніяк не могла догодити або відповідати очікуванням), а справжню, можливо, з раніше непоміченим чи й зовсім незнайомим внутрішнім світом, багатим і цікавим.
• Згадати найщасливіші моменти з цією людиною та свої почуття й переживання — яскраві й надихаючі, теплі й затишні.
• Власне військові дії чи завоювання любові й довіри по-новому:
  • Даруйте увагу, турботу, участь, ніжність і пристрасть, навіть якщо спочатку до вашої «безкорисливості» поставляться з недовірою.
  • Допоможіть своєму обранцю побачити вас не замуленим образами й досадою очима, а в новому світлі, вас справжнього! Вчиніть неординарно, несподівано, непередбачувано, хай навіть у найзвичайнісіньких ситуаціях. Можливо, з’являться серйозні передумови познайомитися заново.
  • Нагадуйте й створюйте ситуації з вашого «минулого роману», які викликатимуть у партнера яскраві асоціації й спогади (нагадають ті часи, коли ви були одне для одного найкращими і найдорожчими у житті).

Місце, час і формат реалізації стратегічно важливого плану «завоювання» залежить повністю від вашої фантазії й мотивації:

• Пристрасть замість утомливої податливості
• Грайливість замість нудної серйозності
• Інтерес до всього замість звичного «всезнання».

І хай результативність експерименту науково ще не доведена й не обґрунтована, але ж викликають повагу й зворушення старенькі бабусі з дідусями в парку на лавці: він тримає її руку, а вона з ніжністю дивиться на нього…

Де взяти цю ЛЮБОВ, МУДРІСТЬ, ПОВАГУ одне до одного й уміння пронести через багато-багато років руку в руку?

Мабуть, вони володіють секретом, який і доводиться кожному з нас у індивідуальному порядку відкривати в пошуках вічної любові й прагненні до сімейного щастя.