Нарцисизм, форми та прояви, базова модель поведінки

Епіграф:

«Гріх самолюбства цілком володіє моїми очима і всією моєю душею і всім мною безроздільно, і від цього гріха немає зцілення, так глибоко він укорінився в моєму серці. Мені здається, що ні в кого немає такого чарівного обличчя, як у мене, такої досконалої форми, такої великої чесноти, і я сам визначаю власне достоїнство, оскільки я всіх інших за всіма достоїнствами перевершую. Але коли моє дзеркало показує мені мене таким, яким я насправді, потріпаним, у глибоких зморшках, загрубілим від часу, свою любов до себе я розумію навпаки: так любити себе було б жахливо; це тебе — тобто себе — я вихваляю в собі, прикрашаючи свою старість красою твоїх днів.» Вільям Шекспір — Сонет 62.

Причини виникнення нарцисизму

Це справедливо для нарцисичних особистостей, з якими ми стикаємося у дорослому житті. Первинний нарцисизм проявляється у немовлячій фазі розвитку і дозволяє ідентифікувати тіло як об’єкт для повноцінного спілкування та зовнішньої любові. Дорослий же, або вторинний нарцисизм, по суті, є надмірним захопленням власною персоною, прихильністю лібідо до власного Я як до зовнішнього об’єкта. Причиною його виникнення вважається недостатнє співпереживаюче супроводження батьками процесу дорослішання дитини, і в результаті дитина виявляється нездатною сформувати адекватну модель поведінки з оточуючим соціумом, акцентуючи увагу на собі та вимагаючи того ж від інших. Якщо ми звернемося до психоаналізу, то формування психіки хлопчиків являє собою складніший і тонший процес через первинну ідентифікацію з тілом матері на функціональному рівні розвитку. Тому усвідомлення фізіологічних відмінностей власного тіла може призвести до різних ускладнень при переході на рівень внутрішньої ідентифікації та, як наслідок, ускладнених комплексів середнього та пізнього дитячого віку при формуванні супер-его на наступному рівні розвитку, такого як усвідомлення себе як цілісної комплексної системи. В результаті гормональної перебудови, яка завершує підлітковий цикл розвитку та зумовлює перехід до психічного стану дорослої людини, підліток обирає як спосіб психологічного захисту відведення прямого лібідо на себе. Саме такий захист застосовує приблизно 1% дорослого населення планети. В результаті оточуючі отримують можливість милуватися величним, духмяним нарцисом, соматичним, тобто акцентованим на власній красі та сексуальних талантах, або циклотимним, який фантазує на теми власного величчя та соціальної значущості.

Відповідно, через несвідомі відсилання до особистого досвіду, задоволення власних амбіцій та бажань нарциса є основною метою, для чого щедро застосовується слово «повинен» до інших у спробі потурати власним слабкостям. Нарцис може бути здатним на адекватні реакції, але лише доти, доки отримує від стороннього об’єкта свій нарцисичний ресурс. Тоді в повній мірі проявляється подвійний емоційний стандарт спілкування, змушуючи нарцисичну особистість жорстко відмовлятися від незадовільних чи непідконтрольних джерел відновлення хибного Его та шукати нові. Тенденції пошуку нарцисичного ресурсу з часом та в міру розчарування нарцисом дедалі звужуються, і зрештою ареал пошуку звузиться до надзвичайно неадаптованих соціально особистостей та груп, наприклад, психічно хворих, осіб, які страждають на алкоголізм, або осіб без певного місця проживання. Усе це — прояви демонстративного месіанства, так чи інакше пов’язаного з фантазіями про необмежену владу над людьми та відчуттям своїх неймовірних досягнень.

Інструментальні переконання нарциса

Інструментальними переконаннями нарциса є імперативи: «Я повинен керувати ситуацією», «Я роблю все лише правильно», «Я знаю, що найкраще», «Ви повинні робити це по-моєму», «Людей потрібно критикувати, щоб тримати їх у належних рамках». І все тому, що головною загрозою для нього є втрата самошани через відсутність тотального контролю за оточуючими об’єктами. Думка про те, що «ситуація вийде з-під контролю», рівнозначна катастрофі. Нарцис намагається встановити максимальний контроль над поведінкою інших людей, пов’язаних із досягненням його цілей, привласнюючи собі необмежені права за відсутності будь-яких обов’язків. Здійснюється такий контроль за допомогою надмірного управління, або несхвалення та покарання. Ця інструментальна поведінка пов’язана зі страхом втрати власної значущості та часто доходить до застосування сили та поневолення.

Ставлення нарциса до сексу

Наслідком є й ставлення нарциса до сексу. Секс зручний і є величезним джерелом найякіснішого ресурсу: він безвідкладний, сексуальні партнери взаємозамінні, це рішення всеохопне та покриває всі аспекти нарцисичного буття. Природно, воно високо цінується, авантюрне та приємне. Особливо після або під час життєвої кризи. У такі періоди життя нарцис вирішує замінити недієві більше рішення, для чого активно шукає нові шляхи для привернення уваги, відновлення хибного Его. Коли ж криза минає, і ті чи інші шляхи бальзамування нарцисичної травми знайдено, інтерес до сексу та сексуальних партнерів, реальних чи потенційних, різко згасає, бо страх залучення до прив’язаності до протилежної статі, яка, на думку нарциса, має розвинутися після акту близькості, є домінуючим, і продиктоване ним емоційне стримування спричиняє фізіологічне утримання. Заміною стає відхід у свій світ, намагання зайняти себе настільки, щоб уникнути будь-якої взаємодії з близькими (і, як передбачається, найдорожчими) людьми. Нарцис намагається цілком поринути у «великі проекти», життєві плани, важливі справи — усе це дуже продуктивно з точки зору постачання нарцисичного ресурсу, і на все потрібно багато часу. Усе це насправді просто емоційне уникнення.

Тому що нарцис не вміє комунікувати з людьми. Комунікацію він успішно замінює маніпуляцією. Але маніпулятор повинен завжди мати на увазі, що в будь-який момент він сам може стати об’єктом маніпуляцій.

Модель поведінки нарциса та параноїка

Якщо подивитися неупереджено, модель поведінки нарциса та параноїка — однакова. Параноїдальна модель поведінки базується на двох маячних ідеях: величі та переслідування. Тому паранойя — це просто відчайдушна спроба оволодіти собою, що щоразу зазнає невдачі і тому безнадійна, оскільки параноїк, як і нарцис, не знає, де він, а де — інший, і тому намагається поставити на коліна або впорядкувати хоч якось тих, хто його оточує. Однак, навіть якщо Я підкорю всіх чи позбудуся всіх, то залишуся Я один-однісінький, голий і незахищений. Відповідно, остання спроба оволодіти собою — суїцидальна. А суїцид може бути й несвідомим — наприклад, утеча в хворобу, хоч у судинну дистонію, хоч в онкологію. Отже, чим більше часу витрачається на активний опір, тим швидше наближатиметься стрічка з оптимістичним написом «ФІНІШ». І жодні спроби інвестувати в себе любов не допоможуть цього уникнути.

Трагедія нарциса та вихід із замкненого кола

У світі психології, як і в світі речей, чудово діють закони елементарної фізики, зокрема третій закон Ньютона, так званий «закон зворотного зв’язку», який стверджує: «Дія дорівнює протидії». Іншими словами, те, що кожен із нас генерує щодо оточуючих, дзеркальним відображенням повертається до нас же. І в цьому полягає справжня трагедія нарциса: намагаючись захиститися від світу, замкнувшись у власних фантазіях, і проектуючи назовні презирливу домінанту власного Я, у відповідь він отримує руйнівне презирство оточуючих. Відповіддю на нарцисичні маневри є глузливе ставлення та сміх, що змушують нарциса ще тісніше замкнути свій світогляд у нескінченному та безуспішному пошуку порятунку. Вихід із цього замкненого кола лише один: нарцис повинен отримати новий для себе досвід чуттєвого, емоційного співпереживання такої інтенсивності, щоб перекрити дитяче відчуття відкинутості через власну недосконалість — якщо нарцисові пощастить знайти настільки відданого партнера. Іншого рецепту позбутися нарцисизму не існує. І кожен, хто так чи інакше має близькі стосунки з нарцисом, повинен про це пам’ятати.