Психологічна проєкція: як помітити та що робити

Проєкції — це винесення свого внутрішнього матеріалу назовні та проєціювання його на зовнішній світ. Таким чином ми потрапляємо у зазеркальне відображення власного внутрішнього світу і не усвідомлюємо цього.
Ми перебуваємо серед людей, але не бачимо їх, ми розмовляємо, але не чуємо їх, скрізь наша суб’єктивна реальність, проте ми цього не усвідомлюємо.

Що таке проєкція

Що ми можемо проєктувати у зовнішній світ? Це можуть бути: феномени сприйняття, почуття, думки, цінності, плани.

Наприклад: усі навколо здаються мені злими, я не усвідомлюю власну злість і агресію, та проєктую це на інших. Усім навколо я приписую підозріливість, жадібність, заздрість, продажність, підлабузництво чи, навпаки, доброту, милість, порядність — сила проєкцій величезна. Це відображення нашого внутрішнього світу. Мені здається, що на мене образилися, але це не факт, можливо, я відчуваю провину за якийсь вчинок. Мені здається, що мене засуджують — я відчуваю сором за щось.

Під час проєкції людина свої власні небажані риси приписує іншим, захищаючись таким чином від усвідомлення цих рис у собі. Механізм проєкції дозволяє виправдовувати власні вчинки.

Наприклад, я звинувачую когось у тому, що він до мене холодний, винний у моїх проблемах на роботі чи в особистому житті, ми звинувачуємо людину, тобто хочемо, щоб вона взяла на себе відповідальність за нас. Не помічаючи, що самі не беремо її на себе й проєктуємо її на іншого.

Як працює механізм проєкції

Коли людина проєктує якісь якості на інших, вона захищає себе від усвідомлення цих рис у собі.
Проєкція — це захисний механізм, який дозволяє людині вважати чужими власні тіні (неприйнятні почуття, бажання, мотиви, ідеї тощо), а отже, не відчувати за них відповідальності.
Негативним наслідком такого захисту є бажання виправити зовнішній об’єкт, на який проєктується щось негативне, або навіть позбутися його, щоб таким чином позбутися «викликаних ним» почуттів. Зовнішній об’єкт, однак, може не мати нічого спільного з тим, що на нього проєктується.

Наприклад, мені здається, що зі мною ніхто не дружить, мене ніхто не любить, мене ніхто не чує, не слухає, не помічає. Ми проєктуємо матеріал із внутрішнього світу назовні. Це могло б звучати так: я сама себе не чую, а отже, нікого не чую, я сама себе не ціную, а тому й інших не ціную, хоча можу в них потребувати, я нікого не помічаю, не люблю. Тобто те, що відбувається всередині, я проєктую назовні й не помічаю, що сама потрапляю у цей зазеркальний світ власної психіки.

Ми всі не вільні від проєкцій. Але чим більше людина свої внутрішні частини відчужує від себе, переносить на іншого й не визнає їх за собою, тим більш згубною стає проєкція.
Гостра форма цього: психічні захворювання — галюцинації.

Проєкції — це дзеркала, вони необхідні, щоб побачити себе. Вони відображають лише того, хто в них дивиться.
Але часто це перетворюється на подорож королівством «кривих дзеркал».

Як помітити проєкцію

Що допомагає помітити, що ви проєктуєте:

1. Багато в мові оцінок, інтерпретацій, суджень про те, що інші думають, роблять, відчувають, цінують, переживають.
2. Багато припущень про те, що інші думають і відчувають щодо нас.
3. Часті передбачення поведінки інших людей.
4. Проєкція дуже любить нестачу інформації: чим менше ми про щось знаємо, тим легше проєктуємо.

Як працювати з проєкціями

1. Починаючи з розвитку навички чуттєвої саморефлексії. Уміння розпізнавати свої емоції та почуття автоматично захищатиме нас від вираженої проєкції. Тоді ми будемо розуміти, де наші почуття та думки, а де чужі.
2. Присвоєння проєкцій. Якщо ми про щось говоримо, наприклад: «Мене ніхто не любить, мене ніхто не цінує, я нікому не потрібен» тощо. Корисно ставити собі запитання: звідки я це знаю? Хто мені про це говорив? Як я це відчув чи побачив? Від кого? На підставі яких ознак я зробив цей висновок?
   Це може на початку допомогти прийти до тями й зрозуміти: ну, мабуть, щодо всіх я переборщив! Тоді хто конкретно? Якщо виділити цих людей, можна напряму запитати, як вони до мене ставляться? Що вони до мене відчувають?
   А кого люблю я? Кого ціную я? Якщо це так, то чи справді мене ніхто не любить і не цінує? Чи люблю й ціную я себе?
   Наступний момент: наприклад, ми вирішили, що мене ніхто не любить і не цінує, я нікому не потрібен, до мене нікому немає діла! Запитайте себе: а як це мені? Що я відчуваю з цього приводу? Наприклад, відповідь: образливо, сумно!
   Тоді чи однаковою мірою всім байдуже? А кому найбільше образливо, що байдуже? Чиє ставлення нам важливе, а чиє так собі — можна й без нього. Якщо ми виявляємо дуже важливу для нас людину, тоді ми можемо щось робити в цьому напрямку. Або можемо сказати людині про це, що образливо, що байдуже, або що ця людина важлива для нас. Нас точно помітять!
3. Також спробуйте говорити від першої особи: замість «ти не хочеш мене бачити» — «я не хочу тебе бачити», замість «тобі, мабуть, зі мною нелегко» — «мені, мабуть, нелегко з тобою, із собою». І поцікавитися, чи немає в цьому частки правди.

Тема проєкцій важлива тим, що вона дає можливість бачити світ ясніше, об’єктивніше, прозоріше. Я забираю до себе свої проєкції — шляхом з’ясування ситуації, шляхом роботи з темами, які мені болючі. Проєкції вказують на наші місця роботи та точки розвитку. Присвоєння проєкцій може бути неприємним, але воно дає можливість брати відповідальність за своє життя, бачити його та себе ясніше й об’єктивніше, тоді стає зрозумілою реальність, що відбувається, де я перебуваю і куди мені рухатися.