Папа и мои мужчины.
Когда мне было 18, папа поехал провожать меня на автовокзал, я ехала в университет, в другой город, на две недели. Там подошел его коллега по работе. Отпустил пару скользких шуток: это твоя любовница? У меня таких лебедей пара девчонок. Можно с твоей дочкой выпить вечерком? Это был толстый маленького роста мужичок с лысинкой. И я, и папа, конечно, все поняли, что это чушь, бред, бахвальство. Никого у него нет. Но папа неуверенно улыбнулся ему и сказал: нельзя. Меня аж передернуло от этого урода. А он вручил мне завядшую сирень. И я, но почему??? взяла ее?? и села в автобус. Сейчас я бы так отшила, что он почувствовал себя ничем. Но тогда... И вот эта ситуация часто вспоминается мне, а папы нет уже очень давно. Папа же должен быть примером, а мне стыдно, и хорошо, что никто не знает об этом.
И перебирая в памяти своих мужчин я понимаю, вот в чем дело, я плачу от грубости мужей, я упрекала их и упрекаю нынешнего мужа, что мне не дарят цветов, что меня мало целуют... Но зато при любой скользкой шутке в мою сторону, грубиян улетит в нокаут от моего мужа. А ведь может быть какая-то золотая середина. Или я слишком зациклилась. Или многого прошу от мужа?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.