Тоска по дому
До четверга со мной была мама, с которой мы как лучшие подруги, и когда она уехала, я просто не смогла сдержать слез. Может, это прозвучит смешно и глупо, но я чувствую себя покинутой всеми, и мне кажется, что я больше никогда не вернусь домой и не увижу своих близких...Хотя до дома 2,5-3 часа езды, ездить часто не смогу - на границе простоишь в 2 раза больше (я сама из Донецкой области, но учиться буду в России). Мое общежитие в 8 минутах пешком от авто и жд вокзала, слышно даже, как там объявляют что-то, как музыка играет. Поэтому все свое свободное время я провожу там, в зале ожидания. Потому что мне так морально легче, я успокаиваю себя, что я близко к дому, и в любой момент могу купить билет, сесть на автобус и уехать отсюда, и хотя бы там я не плачу. По миллиону раз в день звоню родителям, брату, бабушке, дедушке, пишу друзьям, но это не помогает. Я понимаю, что через эту разлуку проходят рано или поздно все, что это нужно просто пережить и воспринять как должное, что началась самостоятельная жизнь, но легче от этого не становится. Когда говорю с близкими по телефону, снова начинаю рыдать...Хочу домой безумно. Подскажите пожалуйста, как перебороть эту боль и тоску?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.