Как найти смелость уйти ? С чего начинать жить заново?..
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Как найти смелость уйти ? С чего начинать жить заново?..
| Мария Валериевна Радченко (Днепр) 26-11-2021 01:13:12 |
Здравствуйте.
цитата:
С чего начинается эта новая жизнь? Сейчас она у меня напоминает барахтанье в воде или болоте - ни тыла, ни опоры ни дна. 
|
| 26-11-2021 05:29:32Дополнение от автора |
| Не знаю точно. Будет сложно и финансово и морально. Нужно будет налаживать контакты с людьми, где-то черпать вдохновение для работы графическим дизайнером (. Учиться слышать себя, а не только других, доверять себе, рассчитывать на себя. Как это все будет - я не знаю и это пугает. Сейчас желание одно - закрыться где-то от всех и всего и просто исчезнуть. |
| Виталия Юрьевна Мельник (Харьков) 26-11-2021 08:03:14 |
1
цитата:
Нужно будет налаживать контакты с людьми, где-то черпать вдохновение для работы графическим дизайнером (. Учиться слышать себя, а не только других, доверять себе, рассчитывать на себя. цитата:
Сейчас желание одно - закрыться где-то от всех и всего и просто исчезнуть. В чём видите помощь психологов тут на форуме?
|
| 26-11-2021 11:55:19Дополнение от автора |
|
Налаживать сейчас не получается, к сожалению. Дома живешь как на пороховой бочке и от этого не до творчества. Сегодня все тихо, а завтра ищешь пятый угол. Все время думаю о возможных "сценариях" дальнейшей жизни. Взвешиваю, представляю как будет, чего не будет. Боюсь, не буду ли жалеть. Говоря об опорах - я имела в виду хотя бы моральную поддержку. Повторюсь, близких друзей с кем могла бы поговорить об этом у меня нет. Обратилась сюда за советами, за возможностью поделиться тем, что меня переполняет. Возможно со стороны видно то, на что я сама не обратила бы внимания. |
| Виталия Юрьевна Мельник (Харьков) 26-11-2021 15:16:21 |
цитата:
Боюсь, не буду ли жалеть. О чем вы можете жалеть, живя на пороховой бочке? Я не знаю какой вы хотите взгляд со стороны и как он вам поможет, но Похоже вам необходимо работать индивидуально с психотерапевтом. Научиться замечать себя из реальности. А Советы - это у подруг, которых у вас почему то нет.
|
| Алла Григорівна Веленко (Київ) 26-11-2021 18:49:50 |
Доброго дня! Співчуваю Вам, адже жити у стані знецінення дуже важко... Але, як на мене, Ваше питання з розлученням не вирішиться, бо є набагато глибша проблема і стосується вона Вашої самооцінки та психо-емоційної залежності... І те, що у Вас саме такий чоловік, як на мене, не випадково. Ви потрапили у таку собі схему "жертва-кривдник", яку відповідно, перейняли від своїх батьків, від своєї матері... А це вже рівень поведінкових моделей та установок... зараз, до того, Ви ще й просто психо-емоційно виснажені... Чи є у Вас можливість на деякий час пожити хоча б трохи окремо, щоб знайти сили для внутрішньої роботи?
|
| 27-11-2021 01:19:20Дополнение от автора |
|
Нажаль, можливості пожити тимчасово окремо немає. За ці довгі роки разом, я не раз йшла перевести подих. Зазвичай після побиття або передчуваючи це. В домі батьків починається інше - "я тобі казала, треба було слухать, ти сама винна.." і т.п. Це роз'їдання душі, коли і так тяжко просто нестерпне! Тому завжди приймала вибачення і поверталася до нього. Так і бігала по колу, обираючи де не легше на даний час. Але зараз вже 5 років я нікуди не йду. Просто переживаю все вдома. Кілька подруг в мене є, але спілкуємося нечасто. В кожного своє життя, свої турботи. І зрідка спілкуючись з ними я просто не хочу навішувати їм свої негаразди. Мені не завжди з ним було погано. Він показав мені море вперше в житті, з ним пов'язані всі цікаві і приємні подорожі, пригоди. Він єдиний, хто в мене був. І я майже впевнена, що і останній. Але також з ним пов'язані і найболючіші образи і жорстоке ставлення до мене. Чомусь саме зараз у мої 35 , чого я досі не збагнула, я зрозуміла як багато життя вже минуло, як багато того, що не повернеться.. а я застрягла десь далеко позаду і все ще на щось сподіваюся.. |
| Виталия Юрьевна Мельник (Харьков) 27-11-2021 15:44:01 |
цитата:
Чомусь саме зараз у мої 35 , чого я досі не збагнула, я зрозуміла як багато життя вже минуло, як багато того, що не повернеться Починайте цитата:
налаживать контакты с людьми, где-то черпать вдохновение для работы графическим дизайнером (. Учиться слышать себя, а не только других, доверять себе, рассчитывать на себя. Працюйте з психологом. Ви віддали владу над собою своєму чоловікові, вам її і повертати. Бережіть себе
|
| Алла Григорівна Веленко (Київ) 27-11-2021 17:59:51 |
Дякую Вам за відвертість, адже вміння говорити самому собі правду, то вже величезний крок вперед...Знаєте, людина сподівається на краще навіть за мить до переходу у потойбічне життя... Тому цілком нормальне, що Ви маєте надію повністю змінити себе та своє життя... Та у таких складних питаннях як у Вас є один дуже важливий момент: Чи хочете Ви насправді вже щось змінювати? Адже, зачасти, людина яка заплуталася, нічого не робить тільки тому, що глибоко всередині її все влаштовує, якби це не звучало неприємно. І тому все завершується лише підсвідомим сподіванням, що хтось прийде і все влаштує... З того, що Ви написали, як на мене, з дитинства у Вас напрацьована дуже потужна модель поведінки людини, що сама не несе відповідальності за своє життя, тому нею керують абсолютно всі... От Ви пишете про чоловіка "Тому завжди приймала вибачення і поверталася до нього". Те, що Ви йшли після моментів агресії, цілком правильно, але... Чоловіки так влаштовані, що починають сприймати щось серйозно тільки через конкретні і дуже чіткі дії, коли розуміють, що відступати Ви не збираєтся... І для цього одного вибачення дуже замало. Це як маленький хлопчик який зробив шкоду і одразу вибачився... для нього це просто така гра і нічого змінювати в собі він не збирається, бо відчуває, що далі може продовжувати себе поводити як завжди... Є таке поняття внутрішньої межі, кордону, далі за який ми нікого не пустимо і у кожного він різний... Як на мене, у Вас ці кордони дуже розмиті і швидше за все, ще з дитинства... Надмірна прив'язливість, психо-емоційна залежність від близьких людей, страхи, почуття провини блокують сили, які потрібні щоб почати просто почувати себе людиною, а не чиєюсь власністю, з якою можна робити що завгодно... Окрім того, ще є інший бік "медалі". Страхи, образи та претензії - це та ж сама агресія, але завуальована. Їі зовні не видно, але вона має дуже руйнівну потужну силу, на яку оточуючи підсвідомо реагують. А у разі, коли це чоловік, можуть почати реагувати фізично, як у Вашій ситуації... При чому зачасти, така агресія переходить у "спадок" від мами до донечки... Які стосунки у батьків?
|
| 27-11-2021 22:07:17Дополнение от автора |
|
У батьків стосунки сусідські. Кожен у своїй кімнаті на своїй хвилі. Їх різниця у віці - 2 роки. Активною у сім'ї (в роботі, по господарству, і взагалі по життю) завжди була мама. Тато - в минулому військовий. Його девіз - "довольствуйся тем, что у тебя есть". Я більше унаслідувала татових рис характеру. Але іноді помічаю у своїй поведінці, точніше в ході думок - мамине. І мені це неприємно. Саме пасивне незадоволення в своїх думках. Про застрягання і острах щось змінювати - Ви дуже точно написали. Але це скоріше страх перед невідомим. У мене це як стояти у палаючий кімнаті біля відчиненого вікна, десь на 10 поверсі... я справді не знаю що краще, залишитись у полум'ї або зробити крок у невідоме, звідки вороття немає. Про кордони - теж правда. Про відповідальність також. І цілком згодна, що це з дитинства... Тоді мама знала як краще, тепер чоловік. Адже він старший, гроші заробляє, життям цікавиться )... Саме в дитинстві я усвідомила від тата, що усе що я роблю і чим цікавлюся - повне ніщо. Ні для чого. У шлюбі ці переконання закріпив чоловік. Не такий смак, не ті переконання в мене. "Робота на якій не заробиш мільйон - це не робота. В ній немає сенсу" (це дослівно) . Цікаво, що усі його друзі, родичі і знайомі до мене ставляться добре. Роблять компліменти, хвалять за малюнки (йому для роботи роблю інколи візуалізацію), смачну їжу. Але він каже "кого ти слухаєш?.. " пояснюючи, що для багатьох прийнятна і посередність. І тепер я взагалі не маю бажання щось робити, старатися, починати, пробувати.. Навіть на свою зовнішність стала менше звертати уваги. Примушую себе, переконую, обіцяю взяти себе в руки, але щось поки тільки гірше. Розумію, що потрібно навпаки, мобілізувати сили, мати змогу бути незалежною хоча б фінансово. Але як ?! З чого починати? |
| Алла Григорівна Веленко (Київ) 28-11-2021 18:37:20 |
Знаєте, а не потрібно нічого міняти кардинально одразу! Та і загалом, я не сторонниця кардинальних змін в родині... Адже це тільки здається, що щоб поміняти своє життя, потрібно робити зовні якісь "різкі" рухи, тоді, як насправді, основні зміни повинні відбуватися всередині нас... От Ви пишете "І тепер я взагалі не маю бажання щось робити, старатися, починати, пробувати.. Навіть на свою зовнішність стала менше звертати уваги. Примушую себе, переконую, обіцяю взяти себе в руки, але щось поки тільки гірше"... А задайтеся питанням, для кого Ви намагаєтеся взяти себе в руки? Для кого і для чого бути гарною? І для чого потрібно намагатися бути фінансово незалежною, якщо в душі залишатися рабськи "приліпленою" до близьких людей? Питання, як на мене, стоїть у напрацюванні самодостатності, без якої жодна з Ваших героїчних дій не принесе ніякого результату... А стати самодостатньою можна лише тоді, коли будуть пропрацьовані оті всі дитячі травми та установки, які, як на мене, ще й досі керують Вами...
|
| 08-12-2021 08:50:24Дополнение от автора |
| Дякую Вам за відповіді ! Подумаю про терапію. |
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
 |
|
Наші психологи
