Доброго дня! Війна внесла корективи у життя. Переїзд, неможливість бути поряд з чоловіком,батьками. Працюю,роботи багато. Є заробіток,але дається дуже важко. Втома, відповідальність. Робота пов\'язана з бухгалтерією,все має бути правильно,чітко і в терміни.
Дитина вчиться дистанційно,важко приділяти час, контролювати,допомагати.
Усе впало на мої плечі, морально не витримую. Тримаюся,хочу бути сильною,не давати собі впадати у відчай,але, схоже,вже впала.
Наразі,є стійка думка: не хочу нічого вирішувати,робити, відторгнення роботи. Весь час від себе вимагаю результат,але, здається,все валиться по всім фронтам і не можу дати раду ні дома,ні на роботі. Не можу зібратися,руки опускаються. Новини від війни ще більше пригнічують моральний стан. Розумію,що потрібно працювати, жити,що усім зараз важко,але дуже важко нести цю ношу😔. Не знаю як себе зібрати до купи, знайти сенс у тому,що роблю. Відчуття тупіку.
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
Доброго дня. Ваш стан зрозумілий. Тому рекомендую вам звернутися до психологічної підтримки. Не знаю де Ви зараз знаходитесь, але все можливо. Дуже багато в фейсбуці благодійних програм яки пропонують психологічні бескоштовні групи. Пошукайте там, україньською мовою. якщо ви за кордоном зверніться до соціальної служби, наші там працюють теж на благодійній основі. Шукайте, якщо не знайдете напишіть мені пошукаємо в двох!
Доповнення від автора питання·
Злюсь на себе,що не можу знайти пріоритети,зашорена проблемами і що сама себе доводжу до краю. Розумію,що лише я можу вирішити свої проблеми,ніхто за мене(( але сил просто немає (
Боюсь, що причина Вашої злості в іншому. Вам необхідне особисте кризисне консультування. Шукайте кризового психолога.
Бо винити себе можна скільки завгодно, але нашо?
Шукайте допомоги.
Glory, доброго часу доби!
Дуже співчуваю Вам. Те шо Ви описуєте, Ваш стан схожий на емоційне вігорання. Підозрюю, що ще й до війни, Ви брали на себе забагато забовязань, підіймали свою планку постійно вище й вище, не давали собі право на слабкість, втому, просто на поганий настрій... Чи я помиляюсь?
цитата:
Злюсь на себе,що не можу знайти пріоритети
Крім злості - які ще емоції Ви до себе відчуваєте?
А чи є серед них - співчуття? А ніжність?
А чи є, хтось у Вашому оточенні, хто може Вас пожаліти (не принизлово, а співчутливо)?
Хто дбає про Вас?
Вітаю!
Якщо гайку закручювати занадто сильно, то різьбу зірве. Якщо так з собою поводитись довгий час, все закінчиться нервовим зривом або лікарнею. Весь ваш стан кричить:"Зупинись! Відпочинь!". А Вы себе не слухаєте, та продовжуєте закручювати ту саму"гайку".
Перше правило допомоги при професійному( емоційному) вигоранні або стресі-це відпочинок ( безпека, спокій, тепло, сон). Тільки після фізичного відновлення з'являться психічні сили для подолання проблем та можливість критично аналізувати ситуацію.
2.Переглянути, що варто контролювати, а що-ні; що треба робити терміново, а що може почекати; планувати роботу та відпочинок(вести запис).
3.Дуже раджу звернутись до психолога, бо Ваш теперішній стан-це слідство Ваших дитячих установок, які негативно впливають на Ваше життя.
Не знаю як себе зібрати до купи, знайти сенс у тому, що роблю.
Може, варто замислитись над тим, аби прийняти свою слабкість?! Дійсно, людина може бути слабкою під час критичних змін у житті. І не карати себе за прояви слабкості. Навпаки, дозволити собі природньо реагувати на докорінні зміни, на жахливі виклики... і вчитись пристосовуватись до реальності через творче пристування себе(!) не вимагаючи від себе НЕМОЖЛИВОГО на сьогодні - якогось значущого результату. Він обов'язково буде, але згодом, поступово.
А ваша втома та спротив роботі чи іншим завданням, напевно, є закономірним наслідком занадто високих вимог до себе, бо таке ставлення просто знесилює Вас.
Дозвольте собі робити маленькі кроки. Облиште бажання бути сильною. Варто бути собою, бути гнучкою, варто уважно і обережно ставитись, насамперед, до себе. І, звичайно, вірити в Перемогу.
Хочу ще запитати, як відбувається Ваше спілкування з чоловіком? З батьками?
Чи знаходите Ви час для себе - задля відпочинку, доступного задоволення тощо?
Доповнення від автора питання·
Я відчуваю,що дійсно це стан вигорання. Мені себе шкода, я розумію,що потрібно давати собі право на помилку, право на відпочинок,але нинішні реалії і обставини мені цього не дозволяють.
У мене трагічно загинув брат,коли йому було 13 років,мені 7. Можливо,я на себе щось і взвалила,бо у батьків залишилась одна.
Батьки і чоловік далеко,у нас лише телефонний зв'язок. Вони підтримують,але не завжди я розповідаю свій біль, не хочу,щоб переживали на відстані.
Зі мною донька,12 років. Мені шкода,що вона бачить втомлену маму, яка без настрою,у відчаї. По навчанню у неї теж не все добре, навчання дистанційне,вона не усвідомлює важливість навчання,хоча я не раз з нею у бесіді це проговорюю. Я вважаю,що теж їй не додаю часу, не встигаю допомагати,контролювати її навчання. Оцінки не дуже хороші.
Відчуття,що валиться усе.
Я розумію,що є проблема з перфекціонізмом,вимогливість до себе, я хочу контролювати все, а зараз відчуття,наче все рушиться і не можу нічому дати раду.
Якась безпомічність як у малої дитини.
Є ті,хто підтримують,співчувають,але у всіх болить своє.
Доповнення від автора питання·
Я іноді хочу поплакати,але або просто не можу,або ніколи. Стримую себе. Знаю, емоції потрібно проживати, як боляче плакати,не стидитись цього,але хто зрозуміє ці сльози?...До речі,хоч зараз розплакалась,поки писала і дуже шкода себе стало.
Доповнення від автора питання·
Чоловік декілька років раніше їздив по роботі часто у відрядження,тому я навчилась теж якісь речі вирішувати самостійно стосовно багатьох речей і що стосувалося дитини. Але ми не розлучались так надовго і мені його не вистачає дуже. Відчуття самотності і що тил собі я сама.
Доповнення від автора питання·
Я багато чого можу,я все вмію,я просто можу,але вже не можу. В такі моменти слабкості наче й самооцінка падає і здається,що вона і в очах інших змінюється наче я якась безпорадна,але я знаю що це не так. Може тому не дозволяю собі на людях чи на роботі показувати свою слабкість,мені здається,що це ще й може бути використано проти мене. Сумбур якийсь..
Якщо бути слабкою,значить хтось за мене має щось вирішувати, а я собі не можу чомусь це дозволити.
Доповнення від автора питання·
Була змога поїхати одного дня,подивитись цікаві міста України. Я дуже цього хотіла,у мене такі можливості рідко бувають. Я дитині запропонувала,розказала,що буде цікаво,ми проведемо разом час. Також сказала,що для мене це важливо.
Вона звикла бути дома, без колективу і,вже, мабуть,їй більше цікавий телефон. Вона довго відмовлялась їхати і казала,що якщо мені це потрібно,щоб я їхала сама.
Мені було так боляче,що була можливість відпочити,побути разом,щось нове побачити,а вона не хотіла їхати і тим самим знецінювала мої потреби,моє бажання і їй приділити час. А також,я не розумію чому коли дітям даєш можливості,вони їх відштовхують. Я це сприйняла,як ще один мій провал і у вихованні,і у спілкуванні.
На щастя, вона таки поїхали,ми добре провели час,вона була теж дуже рада.
Але мені кожен момент у житті дається так,наче я маю заробити,заслужити,доказати і я не розумію чому так у мене,чому я всього маю добиватися,чому ніщо не дається легко.
Я розумію,що є проблема з перфекціонізмом,вимогливість до себе, я хочу контролювати все, а зараз відчуття,наче все рушиться і не можу нічому дати раду.
Якась безпомічність як у малої дитини.
Але ж Ви знайши в себе сили і розуміння, що Вам потрібна допомога, вірно? Ви ж написали на цьому сайті свої питання, вірно?.. Тож може має сенс рухатися і далі в цьому напрямку?
В форматі сайта Ваші питання не вирішити. Можна лише маркерно занйти проблемні місця. А от дійсно допомогти можливо лише в процесі терапії. То може має сенс вибрати фахівця та попрацювати з психологом?
Що скажете?
цитата:
До речі,хоч зараз розплакалась,поки писала і дуже шкода себе стало.
І це дуже добре! Спробуйте себе жаліти, бути до себе лагідною, турботливою, люблячою...
Доповнення від автора питання·
↩ Реакція на відповідь № 327729 для Наталия Павловна Венглинская
Дякую за допомогу і поради. Для мене було важко це озвучити на загал,але виговорилась,це вже добре. Ви праві, потрібна робота зі спеціалістом.
Я розумію,що є проблема з перфекціонізмом,вимогливість до себе, я хочу контролювати все, а зараз відчуття,наче все рушиться і не можу нічому дати раду.
Якась безпомічність як у малої дитини.
Вважаю, поки що Ви навіть не уявляєте, яку корисну річ зробили - визнали наявність проблеми і дещо позначили її складові. І цей крок можна сприймати як запоруку майбутніх суттєвих зрушень у Вашому ємоційному стані. І не тільки в ньому, а загалом у перебудові способу життя.
Бо що заважає і пригнічує тепер? А ось те, що самі вказали, -
цитата:
є проблема з перфекціонізмом, вимогливість до себе, я хочу контролювати все
І, зрештою,
цитата:
Якась безпомічність як у малої дитини.
Тобто звична модель контакту з реальністю, якою користувались багато років, зазнала поразки. Виявилась непридатною у кризовій ситуації. Отже, який висновок напрошується?
цитата:
Для мене було важко це озвучити на загал,але виговорилась,це вже добре.
Сподіваюсь, що від такого розкриття і контакту з почуттями рівень Ваших тривоги, пригніченості та розпачу пішов трохи вниз. Ймовірно, додалось дещо впевненості, адже тепер і проблема визначена і з'явилось розуміння, що з нею робити далі.
Ответ отредактирован автором 24-10-2022 09:35:06
Павел Леонидович Басанский (Київ)
психолог
Психолог більше не активний на сайті
Доброго!
цитата:
Усе впало на мої плечі, морально не витримую. Тримаюся,хочу бути сильною,не давати собі впадати у відчай,але, схоже,вже впала....є проблема з перфекціонізмом,вимогливість до себе, я хочу контролювати все, а зараз відчуття,наче все рушиться і не можу нічому дати раду
Ви занадто багато взяли на себе та вимоги ці захмарні - тому й ноги не витримують, і сили пішли. Бо ці сили давалися Вам на зовсім інше. На що, зрозумієте під час психотерапії зі спеціалістом.
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
