Як визначити абьюзера?

Це копія публікації на моїй анонімний сторінці фейсбук. Я її використовую для скидування моїх переживань. Можливо це якось охарактеризує мене і мої стосунки...
Підлітком я говорила всім що заміж не вийду. І справді, малювала собі в голові своє найкраще майбутнє - сама в шикарному будинку не то з рижим котом, не то з собакою (частіше з собакою, і чомусь саме з доберманом)...
Наступним етапом було що я раптом захотіла собі синочка. Я все ще не хотіла мати чоловіка, але син хай буде...
Потім я почала жити з одним чоловіком, але виходии заміж за нього все ще не хотіла. Та й від дітей на недовгий період мене відвернуло... І що ще цікаво - я навіть тварин ніяких більше не хотіла мати. Чоловік був кошатником і його коти мене не любили. Я до них ставилась байдуже, а вони до мене подекуди, здавалося, навіть агресію проявляли.
І ось я почала жити з цим чоловіком... Я була вже в тому віці коли мами, бабусі і тьоті всіх "молодих леді" починають говорити що вже заміж пора. Мені ж вкладали в голову що сім'ю укріпляють діти. А ще у жінки яка народжує відновлюються організм і навіть деякі хронічні захворювання зникають. "Материнство це сенс життя кожної жінки!"
Я трішки поопералась цьому всьому... А потім... В професійній сфері я ніяк не могла себе знайти. Не знайшла я в собі талану бути бізнеследі. Що я втрачаю? Та й ще один тиск - "народжувати після 30 завжди важче. Діти народжені після 30 частіше отримують якісь патології". То й вирішила обсудити це зі своїм ненаглядним... Я лише запитала в нього чи хоче він дітей... А він в мене такий небагатослівний... Він не словом а ділом - взяв та й просто мовчки зробив.
Коли я вже була вагітною то його батьки нас майже заставили розписатися офіційно. Нам обом було байдуже, тому ми це зробити щоб заспокоїти стариків.
І от я вже мала цю маленьку істоту. Найбільшою увагою його огорнула бабуся (свекруха). Тато він був як більшість татусів на пострадянських просторах. Точно не такий як бувають в кіно, коли подекуди татусі піклуються про дітей навіть більше ніж мами. А так хотілося спільної опіки... І наші стосунки поступово розділились. Наша сім'я розділилась на дві групи, в одній був він, а в іншій я з дитиною. І коли в мене запитували чи хочеш ти ще одну дитину, то я твердо тоді знала що ні.
Був період коли я стала донором яйцеклітин. Одна знайома тоді запитала: "як так? Ти не боїшся що більше не зможеш мати дітей? Може це ти з цим чоловіком не хочеш мати дітей, а раптом доля так поверне що ти зустрінеш іншого, і з тим іншим захочеш мати спільну дитину?"
Тоді про іншого в мене і в голові не було. Я думала що вийшла заміж раз і на все життя. Я була впевнена що більше дітей не захочу.
Але моя сім'я все більше і більше мала вигляд як дві окремих держави. І зрештою я поступила як сепаратист - відділилась сама, і забрала з собою ще кусочок.
Дуже швидко знайшовся інший чоловік. Ми просто зустрічалися інколи. З сином знайомити його я не поспішала. Спершу я внушила собі що зустпічаюся з ним лише ради сексу. Потім мені захотілося щоб він в мене закохався. Я не хотіла кохати, я хотіла щоб кохали мене. Але сталося знову навпаки - я втюрилась, а він просто з'являлався зрідка коли йому це було потрібно. Він вбивав мені в голову свій світогляд. Я почала задивлятися на щасливі пари з дітьми, і помічала що все таки є пари в яких обов'язки в вихованні дітей розділені справедливо. Я захотіла собі такого життя. Я раптом захотіла собі не ще одну дитину, а ще двох дітей. Я захотіла собі ще двох дітей з чоловіком з яким повна гармонія і взаєморозуміння в стосунках.
Але цей чоловік якийсь незрозумілий. Він бувало розповідав що нормальний чоловік повинен мати навіть і п'ятьох дітей. Але якось відчувалося від нього, що я не та з ким би йому захотілося мати п'ятьох дітей. На початку стосунків він багато фактів про себе приховував. Інколи я навіть не була впевнена чи дійсно його ім'я таке, яким він себе назвав. Зараз я живу за кордоном, він лишився в Україні. В мене тут майже немає ніякого спілкування. І в Україні мало кого маю кому б хотілося подзвонити. Я тут і працюю і вчу мову на курсах, ще й 10-ти річний син який постійно потребує уваги. Я майже ніколи не маю вільного часу. Але все ж ми істоти соціальні, і поговорити з кимось хочеться. Стається так що саме в той момент коли мені потрібно з кимось поговорити то його немає на зв'язку, і здається що він частіше не на зв'язку ніж на зв'язку. І це при тому що і я не кожного дня маю змогу подзвонити. Я знаходжу собі замінник, дзвоню комусь іншому. Але чомусь розмова з тим іншим незадовольняє. А його немає в той момент на зв'язку...
І от живеш в постійній тривозі. В один момент будуєш в своїй голові майбутнє як вернешся після війни додому, купиш будинок і створиш з цим чоловіком сім'ю ще з парочкою дітей. А потім якось приходить усвідомлення що ти не можеш довіряти цьому чоловікові, ти його зовсім не знаєш (зважаючи на те що ваші стосунки тривають вже більше двох років)

Можливо те що він приходив зрідка лише з однією метою і не правда. Коли я йому подібне говорила то він відповідав що я себе накручую. Його оправданням є що він дійсно багато працює, і те що він може десь зникати то чисто через роботу а не через ставлення до мене.
Я готова миритися з тим що він постійно десь пропадатиме через роботу, якщо буду впевнена в його щирості до мене.