Несприйняття себе

Доброго дня, буду дуже вдячна за поради!
Із самого підліткового віку я перестала відчувати радість до життя, мене не цікавить абсолютно нічого, спочатку мене це насторожувало, але зараз я настільки звикла до цього стану, що я не бачу сенсу це вирішувати бо маю відчуття, що повернути колишню радість життя вже неможливо. Основна і незмінна проблема яка приносить купу неприємностей та несприйняття себе це «дерматиломанія» якою я страждаю вже понад 7 років, я намагалась її контролювати, намагалася вести шоденник та відслідковувати свої емоції, в які моменти мені хочеться травмувати свою шкіру, але все дарма, бували періоди що я місяць не травмувала шкіру, але зрештою все повертається, ніяких сил з цим боротися просто не залишилось, коли я навчалася в інституті та жила з батьками в рідному місті, я думала, що всі мої проблеми від цього, та переїзд вирішить всі мої проблеми, але дива не сталося, я завжди мріяла жити у великому місті, один погляд на мегаполіси змушував мене затамувати подих, і який відчай мене охопив коли переїхавши в центр мегаполісу я нічого не відчула, наразі я живу з своїм хлопцем і відчуваю себе абсолютно безкорисною людиною, існування якої в цьому світі не вартує нічого, я живу в іншій країні та не можу знайти роботу так як знаходжусь на етапі вивчення мови, мої дитячі мрії здійснювалися одна за одною але який це має сенс коли я ніяк не можу змусити себе радіти хочаб чомусь, здається єдине що може змусити мене щось відчувати це думки про мою сім’ю, але і тут це перевтілюється в цілу катастрофу так як в мене відразу зʼявляються навʼязливі думки про їхню смерть, мені здається я не переживу її і тоді моє життя перетвориться в повну безодню, я постійно зрівнюю себе з іншими людьми, намагаюсь здаватись краще чим я є, я не знаю як вийти з цього кола пекла, я багато разів намагалась допомогти собі але все повертається і здається стає тільки гірше і гірше, я знаю, що я можу все і абсолютно все за що візмусь у мене вийде, але щось всередині мене не дає мені робити абсолютно нічого, мої стосунки з партнером на границі розпаду і я відчуваю свою провину за це так як постійно запитую про свою значимість для нього, і я знаю що я для нього дорога але із дня в день намагаюсь знайти підтвердження своєї значимості, я не можу дати собі оцінку і зрозуміти що я роблю все правильно без підтвердження інших людей, сексуальні відносини з моїм партнером зникли вже давно (Вибачте за таку відверту тему) він просто не хоче зі мною ніякої близькості, замість цього віддає перевагу маструбації, неодноразово була розумова на цю тему на що у відповідь я чую, що він стомлюється на роботі та у нього нема сил на це або ж не хоче бо я постійно піднімаю тему інтимних відносин(що очевидно бо вони відсутні) і йому так не цікаво бо йому подобається щоб жінка була недосяжна, іноді мені хочеться закінчити ці відносини як і це життя і стати зовсім іншою, здоровою, нормальною людиною, також майже кожного дня я кричала в ночі, від того що не можу проснутися (це щось типу сонного параліча, але я ще сплю) раніше я могла контролювати свій крик, зараз це стало неконтрольованим, з моменту переїзда мої нічні жахіття стали приходити набагато рідше, але все ж вони ще досі присутні, я б дуже хотіла пройти терапію з психологом але зараз не маю на це фінансів і планую це зробити як тільки знайду роботу, тому я буду дуже вдячна за ваші поради, наперед дякую та бажаю всим мирного дня!