Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 5 годин тому: «Вітаю! цитата: «Моїй дитині 1,9, я вперше хочу поїхати на 10 днів у відпустку, але нею думаю чи не зарано?» Вам самій як здається - чи не зарано? Особливо, враховуючи - цитата: «»
Оксана Юрьевна Селезнева
Оксана Юрьевна Селезнева 5 годин тому: «Вітаю, «Моїй дитині 1,9, я вперше хочу поїхати на 10 днів у відпустку, але нею думаю чи не зарано?» Розумію ваше бажання відпочити та дуже приємно бачити такий обізнаний підхід д»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 18 годин тому: «Оскільки відкорегувати свою відповідь, нажаль, не можу - відсутня така опція, тому вношу правки щодо своїх питань "Підкажіть, будь ласка, чи почували Ви себе втомленою і як часто»
Питання від: Keido. Вік: 16

беспомощность и чувство вины стало рутиной

Прошу простить, за язык на котором выскажусь, но так мне проще транслировать свои мысли.

Я подросток, с детства отрешенный от сверстников, чрезвычайно болел все детство. (Надеюсь вы простите, что я сейчас немного включу автобиографию..?) Подвергался гиперопеке, всем(!) видам насилия, изолировался, с детства прибегал к селфхарму, так как привык к насилию. Моя мать все мое существование обвиняла меня, пыталась поставить меня на ноги, отправить "во взрослую" жизнь. После моего рождения моя мать бросила меня на три года, оставив у бабушки, а после забрала, опустив с головой в рай мазохиста. До девяти лет меня ежедневно удосуживали рукоприкладством, чрезвычайной ответственностью за сестрой. Прошу прощения что высказываю всю свою биографию! Просто думаю, вдруг это поможет разобраться..? Ведь я совершенно не понимаю, почему чувствую вину даже во сне. До своего тринадцатилетния я изолировался, не заходил на онлайн занятия, не выходил на улицу. Обзавелся интернет друзьями и жил упиваясь апатией и бессилием. У меня хроническая боль во всем теле. Сейчас мне 16, я обучаюсь в колледже на профессию, о которой услышал, только смотря на бланк поступления. Я не учился последние пять лет самостоятельно, не могу держать ручку в руках. Но от меня требуют обучения, ведь от этого многое зависит, от моих баллов зависит стипендия..
Полгода назад погиб мой кот. Мой отец поучаствовал в этом событии, приложил руку к смерти моих животных. Мой отец.. алкоголик, который никогда не участвовал в моей жизни. Зато поучаствовал в смерти единственного, что радовало меня.

Сейчас все что я чувствую – вина. Беспомощность, вина, ненависть к себе, апатия, бессилие. Мне кажется, я в отчаяньи. Я не могу учится, не хочу просыпаться и не могу терпеть это существование. Меня мучает деперсонализация, ссоры родственников, смерть своих животных. Я чувствую вину даже во сне. Мне мерзко с себя, я не знаю что делать. Даже сейчас мне хочется извиняться что я сижу и печатаю это, что вывалил свою биографию, что так жалок и бесполезен. Мне очень жаль, что я существую, жаль что приношу другим сложности. Я просто устал. Нет ничего, чтобы приносило мне хорошие эмоции. Я завел трекер настроения, и уже устал каждый день ставить отметку "Ужасно". Я устал чувствовать все это, и больше ничего не хочу. Родители не хотят чтобы я пошел к психотерапевту, они говорят я нормален. Я устал существовать, и не знаю что мне делать. Пожалуйста, простите если я сказал что-то не то. Спасибо за внимание.
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Краща відповідь
Марія Радченко — психолог
Марія Радченко психолог
Дніпро ·
Здравствуйте.

Сочувствую с пережитым насилием и смертью котика, это очень больно и грустно. У Вас очень много травм прошлого и груз ответственности не по возрасту. Это, по сути, украденное детство и раненная психика, из-за которых совершенно нормально горевать.

Чувство вины могло возникнуть как компенсаторный механизм в ответ на то, что Вы переживали в детстве. Когда ребёнок маленький, он может считать виной происходящих с ним плохих событий себя. Так психика защищается от травм, пытаясь взять контроль над ситуацией. Самоповреждение и мазохизм имеют ту же самую функцию: Вы таким образом пытаетесь вернуть контроль над собственной болью себе.

Вам нужно пройти длительную психотерапию. До Вашего совершеннолетия работа с психотерапевтом возможна с согласия родителей. Но есть варианты начать самостоятельно работать с психологом до 18 лет, например, обратиться к психологу в колледже, в социальных службах, в некоммерческих организациях для помощи молодёжи (teenergizer и т.д.). В случае мыслей о суициде есть телефоны и онлайн-линии поддержки, а также может понадобиться психиатр. К психиатру Вы уже можете обратиться самостоятельно.
Keido, вітаю!

Ваша розповідь переповнена болем, відчаєм та горем! Співчуваю вашій втраті котика, того рідного теплого друга, який вас радував… Проте думаю, що ця втрата підняла багато втрат, які були витіснені і припорошені почуттям провини, безсилля і апатії… Ви багато де були безсиллі протистояти насиллю, що чинили ваші рідні. І ви, на превеликий жаль, взяли за модель це відношення і самі до себе жорстоко відноситесь. Навіщо? Ви потребуєте співчуття та підтримки, ви достойні хорошого чуйного ставлення, не дивлячись на те, що було у вашому гіркому житті. Станьте тією людиною, яка буде вас любити безумовно як ви котика… ❤

Я раджу вам знайти психолога в коледжі і поділитись тими пластами болю, непотрібності та інших почуттів. Також раджу вести щоденник і займатись арт-терапією. Простір паперу - буде вашим символічним контейнером, куди ви зможете вилити свої душевні смути.
Бережіть своє життя і здобути професію - це дуже важливо, ви зможете мати ресурси жити своє самостійне життя і наповнювати його своїми смислами, сепаруючись від батьків. Хочу вас підтримати і сказати, що можливо вас ніхто не обирав, але ж ви спроможні себе обрати і бути собі другом!

Відредаговано автором 11-11-2024 13:43:22

Дорогой, Keido! Мне так жаль, что Вы потеряли единственное любимое существо - Вашего котика! Сочувствую всей душой!
Вся Ваша история очень печальна. Хочется Вас поддержать. К сожалению, могу сделать это только словами.
Конечно, Вам очень бы могла помочь психотерапия. Я даже не знала, что есть какие-то законодательные ограничения по возрасту, когда необходимо разрешение родителей. Значит нужно всеми силами дождаться 18-летия, когда Вы сможете делать самостоятельный выбор. А пока, как подсказали коллеги, воспользоваться хотя бы услугами психолога из колледжа.
Держитесь! В перспективе всё может наладиться при помощи психотерапии, а пока нужно просто выжить и дожить до этого возраста. Жму руку!
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.
Хочете зараз безкоштовно поставити питання психологу онлайн?