Question

25-03-2025

Добрий день. Я не знаю, як правильно назвати свій стан, бо ніхто мені ніколи не ставив діагнозів. Це продовжується вже роки три. Спочатку пам'ятаю десь в 13-14 років я дуже багато плакала вечорами. Сиділа на підлозі або на ліжку і ридала без упину по півгодини. Могла посеред дня зайти у кімнату і хнюпати... Це нікуди не зникло, але стало рідше з часом. Ближче до 15 років я все частіше відмовлялася від будь-яких соціальних взаємодій, типу піти погуляти, та й інші ніби втратили інтерес до мене. Я помітила, що стала лежати постійно, іноді навіть без світла, просто ховалася під ковдру і проводила так 3 або 4 години. Я мовби не відчуваю голоду. Поїла? Добре. Не поїла? Теж добре. Коли мені дорікають, кажуть, що я лінива і сама не можу приготувати собі їсти, я лише думаю про те, а навіщо мені так старатися? Чи не легше зробити якийсь простий бутерброд тільки заради того, щоб шлунок не бунтував... І все.

Мені завжди здається, що усі зусилля, які я могла б прикладати до свого зовнішнього вигляду або здоров'я, це просто марна трата енергії... Я підтримую себе у нормальному стані, але для мене не є пріоритетом постійно мити голову чи робити манікюр. Мені ніби глибоко байдуже, хоча бувають моменти, коли я трохи загоняюся стосовно цього. Я не займаюсь спортом, бо не відчуваю ніякої мотивації, і мені страшно відвідувати спортзал...

Я не можу навіть уявити себе на роботі у майбутньому. Для мене це як величезний тягар, і хоча у мене є якісь амбіції, я чи то лінива, чи то невмотивована... Навіть важно думати про обов'язки, про те, що потрібно буде заробляти, рухатися, робити щось для життя...

Я не можу знайти спокою і радощів у відпустках, у якихось святах, все мені здається без сенсу. І глибоко у душі я розумію, що з таким підходом я нікому особливо й не потрібна. До мене не тягнуться люди (що не дивно), я типу сірої миші у колективі, хоча й відмінниця...

Я намагалася знайти собі хобі, але втрачала бажання займатися будь чим вже через пару днів. Я кидаю все на половині і докоряю собі за це. Але нічого не можу зробити. Я просто не можу змусити себе стати на шлях кращого розвитку подій...

І моє питання у тому, чи можливо взагалі вийти з цього стану самостійно? Чи єдиний вихід – допомога від спеціаліста?

Питання від: Сойка; Вік: 17

подобається запитання?

25-03-2025 17:56:17Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 380176 для Яна Дмитрівна

Батьки не знають, тому що я з ними на цю тему не розмовляю. Я знаю їх ставлення до психологічних проблем: "все це надумано", "у наш час такого не було", "ви просто ліниві (наше покоління)". Вони ніколи не сприймали мій настрій серйозно, схиляються до того, щоб "змахнути" мої духовні проблеми, бо нібито у них самих "життя не мед" і "нам живеться важко, є таке слово "потрібно"". Завжди переводять все на себе...

Тому я у їхній компанії веду себе, ніби у мене все добре, адже навіть якщо я виражаю негативні емоції (жаліюся на щось, ходжу похмура) вони сприймають це як особисту образу і іноді відповідають з агресією ("коли перебісися, тоді поговоримо")
Щодо того, що я робила... Нічого. Я намагалася знайти втіху у нових знайомствах онлайн, але через свій стан не могла надто довго підтримувати стосунки. Та й це не те саме, що реальні дружні стосунки... Просто імітація, аби не поїхати головою. Намагалася взяти себе в руки й планувала розклад на день, змушувала себе пити воду, їсти, купатися, але три дні – і "навіщо мені це?"

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Яна Дмитрівна Кузик психолог · Answer 1 · 2025-03-25 17:23:50

Доброго дня.

Боротись з собою справа дуже не вдячна, і мало з неї користі до того ж. Ви же і так боретесь, з своїм складним станом, боретесь за те щоб щось іноді зробити, чи включатись у життя навколо. Не можу стаказати однозначно, але опис та тривалість Вашого стану дуже схожі на депресію. І це серйозно.
Для того, щоб розуміти чи можна допомогти собі самостійно треба вияснити з цим допомагати. Тому правда, щиро рекомендую звернутись до спеціаліста.
Чи знають батьки про те як складно Вам буває?? Чи ділитесь своїм станом взагалі?
Що вже намагались робити з цим?

Марія Радченко психолог Дніпро · Answer 2 · 2025-03-25 19:19:26

Доброго вечора!

Згодна з колегою, у Вас наразі спостерігається депресивний стан. Для діагностики клінічної депресії та медикаментозного лікування обов'язково звернутися до психіатра. За психологічною допомогою треба звернутися до психолога.
Для роботи з психологом потрібна буде згода Ваших батьків, поки Вам не виповниться 18, а з 18 Ви зможете обрати фахівця та працювати з ним самостійно. До психіатра Ви вже зараз можете звернутися самостійно. Але якщо Вас поки що забезпечують батьки, може знадобитися їх матеріальна допомога з лікуванням, тому потрібно буде сказати їм про свій стан, максимально доступними словами, щоб вони зрозуміли, що ситуація серйозна і Вам потрібна допомога.

Чи можна побороти себе?