Батьки НЕ хочуть розводитися

Батьки давно не люблять одне одного. Незважаючи на спільне проживання в тісній квартирі вони не розмовляють та повністю ігнорують один одного. Їм, здається, цікавіше, що робить випадковий пасажир навпроти в громадському транспорті, ніж спільні проблеми. Але, одночасно, що мама вимагає, наприклад, зробити ремонт, хоча ще вчора тато був для неї предметом домашнього інтер'єру, що тато - випраних шкарпеток чи присутності на родинному прийомі, хоча, коли мама хворіла, його нічого не цікавило так сильно, як футбол по тв. А між ними двома є я і я випробувала, здається, всі можливі засоби дипломатії навіть не для того щоб була сім'я (розбитої вази не склеїш), а для того, щоб в цій квартирі можна було хоча б якось жити. Що одна, що інший окремо, незважаючи на свої таракани, цілком нормальні люди, але спільне проживання робить кожного з нас тягарем для іншого.
Я спершу думала, що розлучення лише справа часу (коли я закінчу школу, університет і т. д.), але вони просто цього бояться: тато - втратити зручну квартиру в місті (він сам з села), мама - зарплату тата (в неї не робота а, скоріш, хобі низькооплачуване). Так вони і живуть тихо ненавидячи один одного і не маючи сили і волі щось з тим зробити. Кожен з них вважає себе благодійником іншого і за це ненавидить, мабуть, ще більше. Після відвертих розмов з ними обома я зрозуміла, що вони не збираються щось змінювати ні в найближчому майбутньому, ні далі, а я вже не можу так жити. Після університецької практики в школі я зрозуміла, що якщо ще сама в собі я якось і справлялася, то при роботі з дітьми я в такому середовищі жити не зможу, звідки візьметься то "світле і вічне", якщо всі емоційні ресурси йдуть на те, щоб не збожеволіти дома, а як бути з власними дітьми, з власною сім'єю? Мені страшно потенційного чоловіка додому запросити, не те, що там жити.
Пробувала вирішити радикально й експериментально з'їхала в гуртожиток - батьки вважають, що я їх кинула, дарма випендрююся і трачу гроші й одночасно кажуть, що стосунки між ними це лише їхня справа і я не можу втручатися (забуваючи що дитина теж, ніби то, частиною сім'ї вважається).
Не знаю що робити. Відчуваю себе вдома як в склепі, де всі похоронили себе заживо і мене за компанію. Не знаю, чи маю право втручатися. В мене дуже хороші стосунки з батьками поодинці (особливо з мамою), але коли заходить мова про наші сімейні стосунки, вони стають в позу. Якщо їх залишу тільки через пошук комфорту - приймуть, мабуть, як зраду.