Боюся йти до невролога

Я інвалід,у мене ДЦП в легкій формі.Завтра мені треба їхати на прийом до невролога.У моєму місті є єдиний невролог,і я його не поважаю.Справа в тому,що в дитинстві ця лікарка «спрогнозувала» для мене таке майбутнє:«Їсти буде лише с апаратом,ходити не зможе,говорити не зможе,освіту не отримає.Якщо інтелект збережеться хоч на 1%,будьте Богові вдячні».За таке «пророцтво» я відчуваю до неї ненависть як до людини,так і як до професіонала.На консультації в 2017 вона мені рекомендувала приймати заспокійливе не так як в інструкції,хоча саме ця,як в інструкції,схема, давала мені ефект і я його справді відчувала.Це теж відіграло роль.Останнею краплею стало мамино пояснення щодо моїх здригань та підозру на епілепсію в 2018.Вона відверто розповідала,що я здригаюся,якщо включити воду чи від будь-якого шереху.Я цього раніше не помічала,і було це,ну разів 10 на місяць.З тих часів це відбувається декілька разів на день,а запитання«Чё вздрагиваешь?Чё у тебя с нервами?Как ты так жить-то будешь?»з боку родичів дуже часто викликають у мене агресію і роздратування.З метою отримати кваліфіковану допомогу в серпні 2018 я зверталась до невролога,яка приїжджала до мого міста з Мінська.Мені сказали, що це особливість нервової системи,вилікувати яку неможливо.З того часу мені доводиться с цим боротись.Також на останній консультації невролог питала про плани на майбутнє.Але мама відмазалась,сказавши,що поки 10 клас.Моя фактична мета візиту–юридична(мама неодноразово казала,що якщо не спостерігатись,будуть проблеми з інвалідністю(зараз я перебуваю на обліку,в лютому 2020 мені вже буде 18,а в 19 взагалі планую перебратись до з РФ в Україну).Мама каже,що треба казати про все,що турбує(а це по факту головний біль кілька разів на місяць,сон і зір).При цьому я впевнена,що в більшості випадків проблеми зі сном у мене через погані думки та інші ментальні проблеми.Але мені б не хотілося про це говорити неврологу з таким її ставленням до мене й з тим,до чого призвели минулі прийомі.Якщо спитають про майбутнє,про міграцію мені взагалі не хочеться зарікатись.Крім того, у мене проблеми з самовизначенням,пошуками сенсу життя, свого місця в цьому світі тощо.Їх зараз я вирішую на консультаціях з психологом, в тому числі проблеми зі сном.(Але прийом не встигли обговорити).Зараз до мене повертається оптимізм,оптимістичне ставлення до життя.Боюся його втратити через завтрашній візит до невролога.Підкажіть,будь ласка,як себе поводити,що говорити й як реагувати, якщо скажуть щось образливе/страшне тощо?