Я не хочу жити

Моя проблема полягає в тому що мені байдуже на все і в певній мірі я не хочу жити. В мене є батьки які часто на мені зриваються до такої степені що я просто боюсь приходити додому або стараюсь заснути до їхнього приходу. Вони можуть вичитувати мені моралі годинами через якісь дрібниці. Наприклад не помила тарілку але самі надзвичайно часто не дотримуються тих речей за які вони сварять. Мене ніколи нормально не вислуховують та перебивають тому останнім часом я просто мовчу. Почала за собою спостерігати що я ледве стримую свою агресію не лише відносно батьків. Мене починає бісити навіть плач дитини в трамваї і я боюсь що колись я все-таки не стримаю себе. Я не можу сконцентрувати свою увагу на чомусь довго. Мої батьки часто забирають телефон через це але це залежить не від нього бо навіть коли забирають я не можу концентрувати увагу на чомусь довго. Ці всі вічні сварки доводять мене в такий стан що я не можу взагалі нічого робити. Я ніби п'яна та мене шалено болить голова. Я одна дитина в сім'ї, мої батьки часто можуть мене обговорювати і голосно через мене сваритись і часто вони роблять це спеціально щоб я чула. Моя мама розказує якісь мої можливо провинності усім і бабці і татові і знайомим і все в декілька разів перебільшує через це у них сильна агресія до мене. Мій батько іноді випиває і тоді мама біжить жалітись мені на що я кажу щоб вона розбиралась з ним особисто. До речі мама декілька лежала в лікарні через депресії. Мені справді було її жаль. Декілька днів тому хотіла знову. В останній сварці я прямо сказала що я не хочу жити мені тепер цим потикають кажуть що я шантажую, мама сказала що через мене вона в лікарню попаде. Я не знаю як і що робити мені далі. Мені справді погано я не маю кому це розповісти. Я справді втратила інтерес до багатьох речей та не хочу жити. Я плачу поночах бо просто не витримую. В мене багато підліткових проблеми а батькам начхати я не пам'ятаю останній раз коли ми говорили про мене зі сім'єю. Я намагалася перша піднімати такі розмови я старалася іти на якісь уступки старалася змінювати себе але до мене кожен раз придирались що щось не так. За останній місяць я вже декілька раз ледве себе стримала від того щоб не наковтатися таблетками. Я говорила це батькам, їм байдуже (напевно ні я розумію що вони хвилюються просто я не можу з ними) Я думаю що мені потрібна допомога. Я не впевнена що мені допоможе психолог, напевно радше психіатр