Порадьте,що робити?

Доброго дня, nikff3.
Ваша мама і справді так прямо сказала? Як Ви їй повідомили про своє бажання (у якій формі, процитуйте)? Ви цілком маєте право заявляти про свої бажання і я з Вами у цьому погоджуюся. Це відповідальність Вашої мами, забезпечувати комфортні психологічні та матеріальні умови Вашого життя. Можливо Вашій мамі було настільки соромно і страшно перед Вами, що вона використала "несвідомий" захист через гнів. Як давно сталася ця подія, які у Вас стосунки із мамою та чи Ви поверталися до обговорення цієї теми знову?

Мене дуже хвилює, що у Вас іноді виникають суїцидальні думки. Скажіть, будь ласка, чи Ви казали про це своїй матері і чи Ви пробували відвідати шкільного психолога? Якщо ні, то чому?

Просто якось почалася розмова про це,і я сказала що це неправильно щоб я чула)Мама сказала,що не правильно,але вона нічого не може зробити.Я почала доказувати,що вона доросла і має пробувати щось міняти.

Ваша мама визнала свою неправоту - це вже добре. Далі вже пішли емоції та старі образи, тому Ваша розмова перетворилася на сварку та сплах гніву збоку Вашої мами (хоча це і не виправдовує те, що вона Вам сказала такі неприємні речі). Я б Вам рекомендувала повернутися до цієї розмови та серйозно, спокійно поговорити знову. Наприклад, Ви б могли запропонувати варіант мамі, щоб вона займала сексом, коли Вас немає вдома, або щоб вона кудись ішла в інше місце.

В нас часто були сварки (в більшості через вітчима).

Які у Вас стосунки із вітчимом?

Ще мене образило те,що вона спеціально акцентувала на моєму рідному татові (це болюча тема для мене)

Так, це дійсно боляче. Скажіть, будь ласка, скільки Вам було років, коли Ваші батьки розлучилися? Як Ви пережили їхнє розлучення? Які у Вас із татом стосунки? Чи Ви зараз підтримуєте контакт із ним? На чому саме Ваша матір акцентувала увагу у стосунках з Вашим батьком?

Також коли Ви помітили погіршення Ваших стосунків із мамою (можливо після появи вітчима)?

Ответ отредактирован автором 14-05-2020 18:49:44

але через те,що декілька років назад,він пару раз був бив мене і через цю ситуацію,я його ненавиджу)

Ви цілком маєте право на нього гніватися тому, що фізичне насилля є неприпустимим. Як Ваша мама тоді відреагувала на таку поведнку вітчима? Не тримайте цей гнів у собі, а намагайтеся його конструктивно вивільнити. Наприклад, намалюйте свій гнів на вітчима на аркуші паперу і порвіть його. Або ж візьміть м'яку подушку та інтенсивно побийте її, поки не відчуєте втому (проте головне - щоб це було безпечно). Ви можете повторювати ці вправи стільки, скільки вам буде необхідно.

Це було не так важко,як незрозуміло чому тато не живе з нами.З татом теж стосунки ніякі.В порівняні з моїми подругами в яких батьки не живуть разом,то вони бачуться з батьком,а ми зідзвонюємося тільки на його та моє день народження)) Але мені не дуже й потрібне спілкування з ним, просто неприємно відчувати це і бачити щасливі сім'ї 😥

Так, Вам тоді було лише 7 років в цьому і полягає проблема. Ви не могли зрозуміти, чому Ваш тато віддалився від Вас, а в цьому випадку дитина починає звинувачувати себе. Це дійсно боляче і сумно, що тато не приділяє Вам уваги та не дає тої любові, якої Ви потребуєте. Ви також маєте право гніватися і на нього і на Вашу маму.

Стосунки з мамою почали ставити холоднішими,ще більше сварок почалося після народження молодшого брата))

Скажіть, будь ласка, це молодший брат від Вашого вітчима? Дуже часто, коли народжується молодша дитина, то їй починають приділяти більше уваги через потребу у детальнішому догляді. Проте це не є виправданням того, щоб Вам приділяли менше уваги. Можливо Ви відчули, що Ваша мама "віддаляється від Вас" через приділення більшої уваги братику, Ви відчуваєте себе покинутою і це стає додатковою причиною для сварок (адже Ви не просите її про виявлення любові прямо). Ваша мама змушує Вас доглядати за братом?

Помітно, що Ваша проблема є багатокомплексною: розлучення батьків + відсутність тої кількості уваги та любові, якої Ви потребуєте + гнів на вітчима, тата і маму + підлітковий вік. Я Вам однозначно рекомендую, щоб Ви відкрито поговорили із мамою щодо звернення на індивідуальне консультування до психолога для того, щоб він Вас підтримав і допоміг Вам. Ви неповнолітня і Ваша мама є відповідальною за Ваше психічне благополуччя тому, будь ласка, попросіть її Вас підтримати. Я впевнена, що вона погодиться.

Ответ отредактирован автором 14-05-2020 20:02:34

Мама не сильно змушує доглядати за братом,але справді уваги було мало.Я розумію,що їй важко,але чому вона не може зрозуміти мене.

Можливо вона не може Вас зрозуміти тому, що Ви не даєте такої можливості? Іноді дорослі настільки заклопотані, що не помічають навіть найелементарніші речі. Ваше завдання - періодично нагадувати про свої бажання (це цілком доросла і психологічно зріла позиція). Скажіть їй відкрито про свої почуття та переживання. Наприклад, "Мама, дякую що погодилася зі мною поговорити. Це дуже цінно для мене. Я розумію, як тобі важко і як ти виснажуєшся. Я бачу, яка ти сильна жінка і намагаєшся все встигнути, проте мені іноді тебе не вистачає. Я люблю тебе і хочу, щоб ти частіше приділяла мені увагу (наприклад, обіймала мене, казала, як ти мене любиш, слухала мої переживання). Чи не могла б ти це, будь ласка, робити частіше"?

Мені хочеться ,щоб вона зрозуміла свою вину,а вона не розмовляє зі мною тай звинуватила мене

Вона вже першопочатково визнала свою провину, адже сказала, що розуміє, що це "не правильно". Як я і зазначала далі, спробуйте знову з нею відкрито поговорити (проте попередньо зробіть вправи на вивільнення гніву, про які я писала вище + запитайте її, коли б вона могла з Вами поговорити, щоб нічого її не відволікало). На жаль, ми не відповідальні за поведінку іншої людини, а лише за свою, тому візьміть ініціативу розмови у свої руки. Ви це робите не для неї, а для себе.

Але мама не погодитися,так як не вважає такі проблеми не надто важливими,щоб звертатися до психолога,і витрачати на це час

Чому Ви так вважаєте? Ви вже просили її про звернення до психолога? Я всерівно рекомендую Вам спробувати, а якщо вона Вам і відмовить, то скажіть їй, що Ви скористаєтеся послугами шкільного психолога, або соціальної служби (там консультації безкоштовні).

Ще мене дуже непокоїть те,як я в майбутньому будучи дорослою буду згадувати про такі розмови (мені навіть зараз соромно)

Які саме розмови Вам соромно згадувати? Із мамою чи тут на форумі? Хочу Вам сказати, що у цьому немає нічого ганебного (якщо Ви говорите про конструктивне вираження почуттів та заяву про свої бажання, свої проблеми). Навіть навпаки, багато людей ходять на консультації до психологів для того, щоб навчитися відкрито виражати свої переживання.

Про розмови з мамою)) Адже нам потрібно якось спілкуватися в майбутньому)
Як ви вважаєте,вона справді мене не любить?

Я думаю, що вона Вас любить, проте забуває Вам показувати цю любов (про що Ви маєте нагадувати), або не вміє її правильно виражати, бо її батьки її не навчили (тоді Ви маєте показати їй, як це робиться). Те, що вона Вам казала було сказано у пориві гніву, відчаю, втоми - це її внутрішньоособистісні конфлікти, які Вас ніяк не стосуються (хоча погоджуюся, що вони Вас ранять і Вам необхідно казати Вашій мамі, що Вас це ображає).

Ответ отредактирован автором 14-05-2020 21:06:11