Початок кінця

Нажаль я не супергерой,тому врятувати світ я не зможу. Я лише хотів би його трішки покращити. Наприклад врятувати комусь життя,або допомогти в одружені комусь. Одним словом займатися благодійною правою. Звісно,якщо усі ми стали б трішки добрішими,світ став би набагато кращим. Але зараз усі думають про власне збагачення нажаль. Усім начхати на когось. Коли ми бідні,ми просимо Бога,стати багатими,щоб допомагати бідним,але коли стаємо багатими ми забуваємо про бідних...Ось так мислить дуже багато людей,дуже шкода...
Навчаюся я на юридичному факультеті.
Книги різні читаю,переважно наукового жанру. Люблю літературу,яка допомагає розвиватися всебічно.
Родина хороша. Проте спільну мову не просто шукати з ними, вони все-таки трішки інакше дивляться на життя.

Стосовно слів «почніть робити добро з себе»,так ви праві. Багато добра я людям робив,але чомусь вони цього не пам’ятають,не цінять,лише згадують все погане. Така у людей є манія.

Зовсім ні. Я не ругаю усіх людей. Я просто дивуюся їм. Невже ви не бачите проблеми? Я звісно розумію,що на життя потрібно дивитися,як із хорошої сторони,так із поганої,проте саме погана строна позволяє нам замислитися,а чи правельно ми робимо? Ось до чого я веду.

Знаєте я розказую про свою унікальність не через те,що я цим пишаюся,а через те,що мені важко бути таким... Думаєте я цього хочу? Ні! Просто я навчився бачити життя трішки з іншого ракурсу. І я не хожу в розових окулярах)))
Не всі можуть бачити життя,таким яким воно є... Нас з дитинства вчать вчитися. Вчити придмети,які не знадобляться. Замість того,щоб приділяти час тому,що реально знадобиться,дітей вчать інколи не потрібного.
Замість того,щоб вчити дітей людяності і доброти,нас з дитинства привчають,що війна це є нормалтно,що кожний чоловік має відавати життя за країну свою. Це звісно добре,але як показує історія дітей яких ми так любимо,ідуть в воюють у інтересах влади,неначе прості пишки у великій грі політиків. Думаю приклали з історії не треба наводити.
От наприклад замість того,щоб радуватися чужим досягнення,люди чомусь заздрять і намагаються переплюнути друг друга.
І ще одне.
Я не сджу,як ви могло подумати. Я беру участь у рідних проектах,і сам є ініціатором їх. Просто я замічаю,що чим більше ми робимо добра для людей тим більше нас критикують.

Близькі друзі... Як це? Так друзі є,але по справжньому близьких напевне немає.

Ви праві. Я забагато про когось говорю. Зміни потрібно починати з самого себе. Вибачте,що писав багато,просто не завжди маю співрозмовників. За,що соромно? Мабуть за те,що мені зараз дев’ятнадцять,а я ще не реалізувався,як лічність. Я трохи у стресовому становищі просто. Я розійшовся з дівчиною. Тому мені зараз не до позитивних думок. Весь час думки,про погане,думки,що я винен,що не зміг її зберегти. Усе навколо давить морально і трішки не справляюся з емоціями. Іноді коли вони мене переповнюють я не можу,їх контролювати. Не дивуйтеся,що я до того,так багато писав різного. Я просто дуже емоційна людина,якщо щось вибухне у голові,то пишу все,що душа бажає.
Зараз трішки почуваю себе глупо.
От зараз неюнаю з чого почати,як змінити все життя і здобути прихильність друзів,людей. Мене привикли бачити,як тихого замнкненого хлопця. Тому не часто приходиться говорити з кимись на такі теми... Остання з ким я міг таке говорити це була дівчина,яка вирішила припинити стосунки.
Зараз себе виню,що я не зміг її втримати,аналізую все по порядку,щоб знайти проблему,але розумію,що це заняття не принесе толку. Почуваюся зараз поганцем,незнаю чому. Я просто незнаю,що мені дальше робити і де взяти сил,рухатися вперед. Ось.