Ревную парня к новорождённой сестре..

Как давно вы встречаетесь с МЧ? До появления его сестры какие отношения были с МЧ?
Какие чувства вы испытываете к тому, что у МЧ есть и брат маленький и сестричка, и что он явно любит сестру?
Какие у вас самой отношения в семье? Есть ли братья/сестры? Если да, то какие с ними отношения?

Обсуждали ли вы с МЧ, что вам не хватает внимания?
Как часто вы видитесь? Часто ли МЧ отменяет встречи?
По какой причине раньше спокойнее принимали, что он сидит с братом?

Доброго дня, Veronika3452.

я никогда в приоритете не бываю...Может потому что не получаю столько в свою сторону.

Думаю Ви сама відповіли на своє запитання + проблема може лежати глибше (у недостатку любові і уваги в дитинстві збоку Ваших батьків).

Ребенок ничего не сделал, но терпеть ее не могу, срывает крышу просто от упоминания о ней. У него еще есть брат (4 года), но к нему такой ненависти и подобный чувств никогда не было.

По перше, коли у нього був молодший братик, у Вас також були стосунки на відстані? По друге, його також заставляли із ним так багато сидіти? По третє, не забувайте, що це дівчинка.

Я походу больная детоненавистница.

Дуже сумно, що Ви так вважаєте. Ні, Ви не дітоненависниця. Якби Ви були такою, то б не звернулися із цим запитом на форум, а "тихо" чи "не тихо" ненавиділи дітей. А Вас зараз мучає почуття провини + Ви намагаєтеся розібратися із цим.
Потреба у любові і прийнятті - цілком нормальна. Так само нормально гніватися і сумувати, коли Ви їх не отримуєте. Однак важливо, щоб ці емоції не виснажували і не руйнували Вас + щоб Ваша потреба у любові не була невротичною (колодязь без дна).

и у нас прекрасные отношения, очень любим друг друга, но приоритет он в таких ситуациях своей девушке давал, что я не считаю неправильным.

А які у Вас стосунки із батьком? Знаєте, таке враження, що Ви спроектували свої стосунки із братом на теперішнього хлопця (хлопець "проміняв" Вас на дівчину, а хлопець - на сестру). Можливо Ви відчуваєте із заздріть до цієї новонародженої дівчинки ще і тому, що у неї є брат, який не проміняв її на дівчину (що не зробив Ваш). Не достатньо лише "розуміти", що поведінка Вашого брата була "не неправильною", є ще і емоційний компонент, який Ви не здатні контролювати лише розумом тому, що необхідно конструктивно "послаблювати силу афекту", випускаючи його назовні (а Ви його раціонально придушили і в цьому парадокс).

В будь-якому разі, чи обговорювали Ви із хлопцем свої переживання?

Ответ отредактирован автором 16-07-2020 18:40:26

Вполне возможно, что и правда то, что это девочка, сильнее злит. И вариант, что накипело уже и терпения заканчивается. Так как возможно были ожидания, что вот брат подрастет и все наладится, а тут бац и сестра и маме снова нужна помощь.
Какие у вас с родителями отношения?
А когда вы стали считать, что отдавать приоритет девушке, а не сестре, правильно?
Как часто вы время с братом проводили в детстве?

І обговорювала, мені здається, він мене не розуміє.

Якої реакції Ви б хотіли від хлопця?

З батьком відносини 50/50. Він і моя мама не спілкуються.

На скільки я зрозуміла, Ваші батьки розлучені? Скільки Вам було, коли вони розлучилися? Опишіть детальніше це "50/50". Мені здається, що проблема набагато глибша: Ви не доотримували любов і увагу від тата, він Вас "зрадив", адже покинув Вашу сім'ю, потім Ви компенсували цю недостачу уваги через стосунки із братом (і тут знову "зрада", адже він надав пріоритет дівчині); зараз Ви відчуваєте те саме, коли хлопець наче "зрадив" Вас заради своєї сестри + сум і гнів, що в цієї дівчинки є брат, якого б Ви хотіли для себе - відтягування Вас у травматичний досвід минулого, знову переживання болючого досвіду "покинутості". Крім цього, можливо додатково у Вас існує страх повторити долю матері (у плані стосунків із чоловіком).

Ответ отредактирован автором 16-07-2020 18:57:21

Здравствуйте, Вероника

Из ваших слов чувствуется, что вы выросли с чувством дефицита внимания и оно постоянно с вами. Вы пытаетесь его компенсировать, но у вас не получается и вы от этого страдаете. Думаю, вы сами бессознательно выбрали такого парня, для которого вы всегда не на первом месте.
Постараюсь вам обьяснить, может это немного сложно, но вы постарайтесь понять.
Когда ребенок растет и не чувствует достаточно внимания и любви, это его травмирует. И он вырастает с этой травмой недолюбленности. Во взрослом возрасте человек пытается эту травму закрыть и проработать, чтобы больше не страдать. Он бессознательно ищет человека или ситуацию, которая заставляет его испытывать те же чувства, что в детстве ( в вашем случае недостатка внимания и недолюбленности) и пытается эту ситуацию завершить по-другому, приятным для себя способом. Но это ему не удается, потому что он не знает как. И вот таким образом, человек страдает годами, иногда всю жизнь.

Подумайте, может это ваш случай. если себя узнаете, вам нужно обратиться к психологу, чтобы это все проработать, разорвать этот круг и строить отношения с людьми так как вам нравится.

Хочеться бути самою-самою, а тут дитина, і знов я на другий план

Ми виявили в чому корінь Вашої проблеми, тепер у Вашій відповідальності пропрацювати це, пішовши на індивідуальну терапію до психолога-психотерапевта (Вам потрібно пропрацювати свої дитячо-батьківські стосунки, конструктивно вивільнити свій гнів, посумувати за дитинством, інтегрувати у свою структуру особистості турботливу батьківську фігуру псиотерапевта). Крім цього, Ви пережили травматичний досвід побутового насилля, що безумовно залишив свій відбиток у Вашій психіці + досвід ігнорування. Співчуваю Вам.

Ваш хлопець не відповідальний за Ваші почуття, а лише Ви сама. Водночас, він відповідальний за те, щоб виконати Ваше бажанння і пропорційно розділити час для взаємного часопроводження (а у Вашій відповідальності також заявити про цю потребу і знайти спільне рішення в обговоренні). Однак, не факт, що Вас це задовільнить і позбавить від цих надмірних ревнощів (адже у Вас це почалося ще перед тим, як Ви дізналися про вагітність матері і стать дитини).

В будь-якому разі, вибір за Вами.

Вірю у Вас і бажаю Вам удачі!

Ответ отредактирован автором 16-07-2020 19:25:52