Мама не признает мою депрессию.
Я рассказывала о своём депрессивном состоянии маме (ещё до постановки диагноза). Так как раньше я ей помогала больше по дому, а в таком состоянии было трудно встать с кровати. Я очень надеялась на поддержку с её стороны. Но когда я ей ещё раз рассказала о том, что собираюсь идти к психотерапевту - она на меня просто наорала. Говорила, что вот она не может себе такого позволить (ходить по врачам), а я хожу и ищу себе проблемы. Говорила о том что я разленилась и расслабилась (но у меня не хватало сил...). Все её слова меня ранили как никогда - первая мысль была: ненавижу. Я сидела и молча выслушивала её крики, только слезы выступили. Я её проигнорировала, так как тогда бы ничего нормально не могла сказать. Когда она вышла из комнаты - я разревелась и это получилось очень громко. Мама вернулась в комнату и стала меня обнимать и извиняться, плакала со мной, а я никак не могла остановиться. После этого в принципе всё было нормально, всего лишь пару дней.
И сегодня я вернулась домой с точным диагнозом и рецептом на антидепрессанты, только от того что мама с самого порога наехала на меня за немытую посуду, я захотела просто сбежать из дома. Через время она спросила что мне сказал врач - но я не видела смысла ей отвечать. Я никогда не чувствовала себя так паршиво. Помогите пожалуйста, как ей объяснить что депрессия - это не просто плохое настроение и лень?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.