Зауваження чужим дітям

Вітаю вас, недостатньо досвідчена мама Юлія!

Прийміть мої співчуття з приводу розламаної іграшки, яка могла бути улюбленою у вашої дитини. Ситуація не з приємних. Але і такі ситуації трапляються.

Перше запитання: скільки років вашій дитині? У вас хлопчик чи дівчинка?

Друге запитання: ви брали на майданчик іграшку з яким наміром? Ви хотіли, щоб дитина ваша бавилася сама? Щоб вона була не з порожніми руками? Щоб можна було обмінятися із кимось іграшками?

Загалом, розраховуйте на те, що на вулиці із іграшками може трапитися щось неконтрольоване, бо цей простір належить багатьом різним людям. А ви бачите, що в різних людей різні уявлення про те, як можна гратися, як можна поводитися із чужим майном.

Як ви дозволили гратися вашою іграшкою іншим діткам (10 років - ранній підлітковий період - така собі дитинка), то можна було позначити від початку, що іграшка ваша, ви дозволяєте з нею гратися деякий час, а потім сподіваєтесь забрати її додому.

Ви могли одразу не дозволити брати вашу іграшку іншим діткам (тоді не зовсім зрозуміло, навіщо треба було брати іграшку на вулицю - щоб дражнитися? Хоча також маєте право на це).

Виховувати інших дітей - не ваше завдання, і може нічого не вийти з такої затеї. Проте ви можете на такому прикладі виховувати вашу дитину: як вчинили ви, як вчинили інші діти, чи сподобалася вам ця ситуація, що можна робити в подальшому, щоб такі ситуації повторювалися якомога рідше. І в такому ключі. Тоді поламана іграшка не була б даремна. І ваша дитина зможе винести певний досвід спільного життя з іншими дітками та їхніми батьками.

Нажаль, на дитячих майданчиках дітки зазвичай по-варварські ставляться до несвоїх іграшок. Я вважаю, що їх так навчив попередній досвід. Іграшки трощаться. Погодьтеся, що на вулиці дитина може собі дозволити таку поведінку, яку вдома батьки можуть різко пресекати, а вчиняти так може сильно хотітися. Тобто, дитячий майданчик - це простір часто неконтрольованої свободи (і агресії також). Що може мати і певні неприємні наслідки.

А чекати почуття провини від других дітей - це вам навіщо?
Уявимо собі, одна з дітей, наприклад дівчинка, каже вам:

'вибачте, ми випадково зламали'

Що саме це може вам дати? Це ж, начебто, очевидні речі - якщо не ви зламали цю іграшку, значить, хтось інший її зламав. Для вас принципово визначити, хто саме є винним у поламаній іграшці? Для чого?
Загалом, почуття провини вважаю руйнівним почуттям (до чого доброго воно може призвести? Вгамувати природну енергію дитини?).

Це може бути прямий обман - хтось зламав свідомо і не хоче зізнаватися в цьому (а дорослим завжди подобається визнавати свої помилки і хибні кроки?). Може бути це було просто необережне поводження - тоді взагалі не зрозуміло, за що дитина має брати на себе відповідальність за шкідливу дію, якщо вона такою не була...

Думаю, максимум, що ви могли сказати цим дітям - свідкам вашої некомфортної ситуації: поділитися своїми почуттями - ви розстроєні, що іграшка поламалася, що ви, по суті, не можете у такій ситуації нікого звинувачувати, окрім себе самої, і що ви можете зробити висновки, що чужі дітки можуть іграшку поламати і наступного разу ви не дозволите їм гратися вашими іграшками.
(зауважте, я не примушую вас враховувати почуття дітей, які самі могли бути неприємно вражені, що іграшка раптом поламалася :-) Ви же не знаєте, як на таку ситуацію зазвичай реагують їхні батьки!)
Отже, використайте цю ситуацію як навчальну і зробіть роботу над помилками :-) - адже зламана іграшка може виявитися не останньою!!! Успіхів вам!

Мені дуже сподобалася ваша відповідь!
Вам і донечці всього найкращого!
Я думаю, якщо ви не будете давати бурхливих реакцій на подібні ситуації, то й ваша донечка буде спокійно та з розумінням ставитися до них! Ви робите лише перші кроки у світ дитячих взаємодій і щодня будете робити для себе відкриття!

В цій ситуації все набагато глибше й складніше, ніж здається.
Справа в тому, Yuliia, що іграшка - ваша і взята вона була БЕЗ дозволу. І саме це є головним в цій ситуації, бо порушує ваші кордони. Але чомусь Ви на це не реагуєте. Вам подобається, коли Ваше беруть не питаючи?
Які почуття Ви відчуваєте при цьому? Що Вам заважає захистити свою власність?
В своєму дитинстві Ви також дозволяли брати іншим свої речі? І яка позиція була у Ваших батьків при цьому?

Дійсно я могла забрати і закрити питання, але тоді напевне почувала би себе теж не дуже, чого б це не дозволити погратися.

А чому Ви повинні дозволяти гратися своїми іграшками? Що в цьому поганого - не дати своє?
Яка тоді Ви будете?

В дитинстві я не пригадую якихось таких ситуацій, єдине моя мама розповідала, що молодша сестра часто могла набити мене і забрати іграшку, якою я гралася. Мама не розповідала, як вона реагувала, але знаючи її я впевнена, що вона робила все щоб сестра більше так не поводилась

Важливо, як реагували САМЕ Ви? Наприклад у школі? Все дозволяли брати іншим? Тому що...

Ну якось не можу чітко пригадати і відповісти ... пам'ятаю дала однокласнику конспект, який він чомусь не повернув і я жодного разу не запитала де мій конспект, коли повернеш. Теж пригадала як знайомій сукню позичила і вона її не віддала. Сестра моя двоюрідна часто щось в мене позичала і ніколи не повертала, а я не вимагала. Мабуть це і є те, про що Ви говорите. А чому я так поводжуся? Треба подумати

Ого! Оце ситуації Ви описали! А кажете, що не можете пригадати. Це не "на подумати", це вже сформований повноцінний запит на психотерапію. Бо якщо це не проробити з психологом на рівні не тільки думок, а і емоцій-почуттів, а особливо того, що стосується питання самоцінності, то такою ж виховаєте і доньку - беззахистною і безпорадною. При цьому, мабуть, будете виправдовувати її безпорадність "інтелігентністю", "вихованістю", "добротою" та "чутливістю". Але це буде зовсім не про те. А тільки про невміння відстоювати власні інтереси та захищати свої кордони.

для себе намагаюсь зробити правильні висновки

Yuliia, Вы правильно делаете, что пытаетесь разобраться в ситуации.
Только не учитываете юридический аспект происходящего.
Если бы эту игрушку отобрал у Вас взрослый человек, тогда Вы бы могли, безусловно, защищать свои границы (и игрушки).

А в случае с чужими детьми так делать нельзя. (Сообщаю Вам это, как человек, имеющий дополнительное юридическое образование).
Потому что любое Ваше

зауваження

ребенок (и его родители) могут воспринять как моральное насилие.
И тогда уже конфликт выйдет в юридическое поле и Вы можете понести соответствующее наказание.
Потому что как минимум (например), Вы нарушите Закон Украины об охране детства, в котором в соответствии со Статьей 10 (Право на защиту от всех форм насилия) "каждому ребенку гарантируется право на свободу, личную неприкосновенность и защиту достоинства".

Поэтому во избежание ответственности, не рекомендуется трогать чужих детей (делать им замечания, выяснять с ними отношения, обвинять их, поучать и так далее).
И если Вас волнует то, что забирают и не возвращают Ваши игрушки, следовательно, имеет смысл держать их при себе.

Відредаговано автором 27-02-2023 09:03:55

Так, Ви праві, це все про мене. Часто чую в свою адресу яка добра і тд, але почуваю себе "зручним диваном", якому рот заклеєно коли треба зкинути чиюсь дупу з себе. Однак доньку я хочу виховувати інакше, щоб вона була сильною особистістю, але я не думала, що потрібно почати з себе😳

"почати з себе" - це універсальний принцип, не тільки у вихованні дітей, а у всьому.
Навколишній світ (а також і власних дітей) зазвичай намагаються переробити під себе вкрай патологічні особи, такі як психопати, нарциси, деспоти, ПРО тощо. А здорова позиція: змінювати світ, починаючи з себе.
Тим більше це стосується виховання дітей, які мало слухають поради та настанови батьків, а більше дивляться на їхню поведінку і навчаються на конкретному батьківському прикладі.

Тобто аналогічно якщо хтось робитиме зауваження моїй дитині, я повинна реагувати рішуче і не дозволяти такого

Да, другие люди также не имеют права вмешиваться в процесс воспитания Вашего ребенка.
И Вы имеете право защищать себя и свою дочь.