Душевна біль

Доброго дня, Nata03!
Подібні ситуації можуть статися з кожним, бо ВСЕ контролювати та за всім доглядати неможливо. Щось завжди виходить з під контролю.
Але Ваші реакції говорять про НАДМІРНУ відповідальність, яку зазвичай прививають в дитинстві.
Ваші батьки були (і є) дуже вибагливими до Вас?

Доброго дня, Nata03!

З моєю дитиною все добре, інші лікарі оглянули її, все в нормі.

Ось це, на мій погляд, головне. З Вашою дитиною все добре, вона в нормі.

Але я все рівно боюсь що колись це падіння вилізе їй боком.

Звідки такі думки, адже лікарі, напевно, прокоментували стан дитини під час огляду?

Зараз коли вона лежить на пелинальний столику і боїться висоти

Це вона Вам сказала, ніби боїться висоти?
Звісно, дитина такого сказати не могла, то чому вирішили так вважати?

я біля неї плачу, бо це через мене вона так реагує

Можна з таким же успіхом припустити інші причини. А чому ні?

Мені здається що зовсім скоро до мене приїдуть соц служби і заберуть в мене мою дитину.

Знову надумані страхи. Хіба соцслужбам більше нічим зайнятись?!

До чого я веду? Вам потрібно вилазити зі своїх страхів на площину реальності. Займатись тим, що актуально і на часі.
Та пробачити собі той випадок необережності. І жити далі.

Якщо з часом емоційний стан не вирівняється, то буде доречно звернутись на індивідуальний прийом до психолога. Зависокі вимоги до себе та нездатність себе прощати - можуть лягти в основу Вашого запиту.

Добрий день.

скоріше було моє прагнення бути ідеальною дитиною для мами, оскільки вона багато чого пережила щоб виховати мене і вивчити. І я завжди намагалась бути кращою для неї у всьому.

За моїм переконанням не існує поняття ідеальної мами, воно нав'язане або створене особисто вами. Людина сама по собі здатна на помилки, втому, неуважність, вразливість - це говорить про те, що людина не ідеальна.
Мама має бути достатньо хорошою. Перечитайте Віннікота з цього приводу.
Також раджу вам в індивідуальну роботу з вашим почуттям провини. Така реакція може бути проявленням ваших особистих ранніх травматичних досвідів.

Доброго дня!

Ну с такой сильной тревожностью... тут уже надо на психотерапию к психотерапевту
( возможно и лекарства пропить)
А как вас воспитывали родители? тоже все контролировали и тревожились за вас?
Вы привыкли к контролю... уже идет гиперконтроль... видимо вас в детстве контролировали... теперь вы тот же сценарий играете - уже со своим ребенком... все контролируете.
От чего еще больше нервничаете и накручиваете себя.
А в таком состоянии будут ошибки - потому что внимание расфокусировано и силы уходят, усталость.
Вам нужно кардинально менять свое мышление - по другому и к себе относиться, и к ребенку - установки надо менять мысленные.
Много страхов, шаблонов у вас - это все уже на проработку с психологом.
Слишком сильно фокусируетесь на негативном прошлом опыте - и все стопорите себя.
Возможно вам поможет фраза - "Делаю, все что могу - и будь, что будет! А будет обязательно хорошее и доброе!" Вот эту фразу чаще себе говорите.
Но всеравно нужна работа с психотерапевтом.
И где отец ребенка? он вам помогает? Ктото еще помогает с ребенком? ( родственники, няни, друзья?)
Это ваш первый ребенок? Ребенок желанный?

Ні, це скоріше було моє прагнення бути ідеальною дитиною для мами, оскільки вона багато чого пережила щоб виховати мене і вивчити. І я завжди намагалась бути кращою для неї у всьому.

Тепер Ви бачите, до чого це прагнення призвело?
Тим більше, що дати дитині все найкраще - це природнє бажання будь-якої справжньої мами, якщо вона любить своє дитя. Але в мене чомусь, мабуть через довгу практику, є підозри, що мама поклала на Вас СВОЇ очікування, які Ви намагаєтеся, на шкоду собі, виправдати. І ця залежність людини бути достойною для батьків називається невротичним ПЕРФЕКЦІОНІЗМОМ. Це майже як психічна хвороба. І потебує індивідуальної психотерапії з психологом. Самостійно з цим не впоратись.

У тата проблеми з алкоголем, в мама всіма силами намагалась його рятувати. Тому можна сказати я сама себе виховувала і хотіла щоб хоч через мене у мами «не боліла голова» так би мовити.

Вибір чоловіка та тата для дитини - це мамина відповідальність. Як і його рятування. І дитина НЕ МОЖЕ і НЕ ПОВИННА нести за це відповідальність та намагатися полегшити її долю. Це і є тою надлишковою відповідальністю, про яку я й писав вище.
До речі, ЧИЇ це слова щоб «не боліла голова»? Мама так казала? Щось схоже на "Ось ще не вистачало, щоб ще й через тебе у мене боліла голова! І так болить через твого любого тата"?

"Дитина перша і дуже бажана. Можливо через те що нам ставили кучу страшних діагнозів і те що ми можна сказати «вистраждали» цю дитину я зараз дуже трясусь над нею. Плюс під час пологів моє життя і життя дитини було під загрозою. Можливо тому я боюсь, щоб не було ще якихось додаткових випробувань."

Именно в этом суть да... прошли тяжелое испытание... и теперь все ваши опасения усилились...
потому что за такими детьми нужен особенный уход.
Плюс ваши нервы рассшатаны...
Ну и как коллега заметил верно, привычка с детства все делать идеально... и не кого не напрягать... маму не напрягать и теперь врачей не напрягать...
вообщем НЕ Кого НЕ НАПРЯГАТЬ!
отсюда боитесь сделать хоть малейшую ошибку... и если она происходит очень сильно себя вините.
Ваша дочка намучалась... вы намучались... отсюда у вас теперь чувство вины перед ней... (за тяжелые роды.)

Вам нужно на психотерапию... слишком много проблем на вас навалилось... тяжелое детство.. ( в семье отец - алкоголик)
теперь тяжелые роды... слишком сильно все контролируете... ( оправдано контролируете да )
Но это же вас саму уже разрушает...
Ищите специалиста - психотерапевта

все рівно боюсь... я буду винна

Вам необходимо проработать ваши страхи и убрать повышенное чувство вины.
Потому что со временем, ваше состояние будет отрицательно влиять и на ребенка, так как у тревожных матерей вырастают тревожные дети.
Поэтому решайте вопрос с индивидуальной психотерапией.

Можливо з дитинства десь всередині зріло "я вже точно не буду, як мої батьки, я буду кращою мамою ".
Про соцслужби, можливо, також знайома ситуація з дитинства, яка переноситься на теперішнє.

Натепер багато тривоги за дитину, (яка викликана дуже багатьма реальними факторами, як то зміна гормональної фону мами, проблеми в родах, проблеми зі здоров'ям дитини) плюс бажання бути "найкращою мамою ", (а отже завищені вимоги до себе)- і от випливає такий стан.

Колеги вже багато корисного написали, доєднаюсь- всі мами, (як і всі люди загалом) дійсно помиляються.
Дитинка навряд чи боїться, але навіть якщо це так, то може це навіть підсвідомо дасть їй досвід обережності на висоті.

Кажуть, всі наші помилки потрібні Світові.
Ви тут не виключення.
Наприклад, ця ваша помилка навчить Вас бути більш уважною, бо дитинка росте і починає бути більш рухливою.
І все.
Це не про "осуд", не про "погана мама"- тільки про ваш досвід, який допоможе в житті.
Хоча звісно, завжди (навіть коли Ви б були прям ідеальною мамою, хоча це в принципі ні для кого неможливо), то знайшлися б люди, охочі до осуду.
Але осуд, то НЕ про Вас, а про тих людей і їх внутрішні проблеми.

А з тривожністю- має сенс проконсультуватися з терапевтом, може з ендокринологом, щоб виявити причини на рівні тіла, якщо вони є. Можливо заспокійливі препарати допоможуть знищити градус хвилювань, є гомеопатія, яка працює з такими станами.

А ще Вам важливо було б опрацювати зі спеціалістом ваші внутрішні установки та дитячі травми, щоб це не заважало Вам бути такою мамою, з якою вашій дитинці буде добре.

Але головне пам'ятати, що помилки просто демонструють нам те, що ми Люди.
Головне для дітей - дарувати їм Любов.
Адже саме Любов їм потрібна більше за все, а з цим у Вас точно все ок.